Читати книгу - "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"

Вельмишановне панство, я хочу вас спитати про наступне: поки я, прикутий разом з одним гідним іспанським ідальго до лави, помирав від спеки і обливався потом, підіймаючи важке весло, капітан Мурдер розпорядився змінити курс і направив судно замість Нової Каледонії до набагато небезпечніших берегів Нової Зеландії. Ост-Індійська компанія заплатила капітану Мурдеру кругленьку суму за забезпечення депортованих сухарями, копченим і в'яленим м'ясом та бренді, однак нам діставалась тільки суха риба та протухла вода. То кого ж із нас варто називати піратом? Його чи мене? Хто грабував свого ближнього у морі? Хто порушив морський закон? Я чи він?

(— Клятий чорте! — заричав великий князь, вдаривши палицею по столу. — Капітан Мурдер був піратом!

— Я лиш хотів це констатувати. Бо по всіх законах дозволено самозахист. Коли ми, нещасні депортовані, по зірках визначили, що судно різко повернуло на південь, і, крім того, помітили, що через погану їжу поширюється цинга, ми спробували поскаржитися, отримавши нагороду — удари батогом. Тоді ми поклялися якоїсь ночі звільнитися від ланцюгів і захопити корабель. У нас на це було повне право. Ми були заявниками, а судновласник порушником.

Мій товариш, ідальго, мав добру практику у цьому ділі. Він навчив нас, як зняти кайдани так само легко, як знімають чоботи чи рукавиці. Це і справді прекрасна наука. Та задарма я нею не ділитимусь.

— Нам воно не треба ані за гроші, ані здарма, — сказав солтис.)

Тож однієї ночі, звільнившись від ланцюгів, ми піднялися на палубу, зв'язали мотузками сп'янілу команду, зробивши це без жодної краплі крові, та проголосили себе господарями «Алкйона». Хочу вас запитати, панове, чи можна це назвати бунтом? Ми не були рабами Ост-Індійської компанії, і не були в'язнями та поганцями. В нього не було жодного права закувати нас у ланцюги та депортувати. А от поведінка капітана Мурдера викликає осуд. Він поводився з нами, вільними людьми, як з негритянськими рабами, цілий тиждень годував рибою, хоча не всі з нас були папістами, а копчене м'ясо давав у п'ятницю, хоча майже всі ми були папістами.

(— Він заслужив, аби ви повісили його на найвищій щоглі! — обурився великий князь.)

Може й так, але ми цього не зробили! Правда, не зробили ми це тільки тому, що не змогли його впіймати. Поки ми боролися за свої законні права, зловмисний капітан, відчуваючи увесь тягар провини, рятувався, зачинившись у пороховій каюті, і став погрожувати, що як ми хочемо його спіймати, то разом з кораблем усі злетимо у повітря. Ми почали з ним торгуватись. Ми сказали йому, що не чіпатимемо його, однак ті з нас, кого депортували, всі до єдиного, покинемо корабель. Його відповіддю стало: «Нехай вас чорт забере». Ми уклали перемир'я на двадцять чотири години.

Першим ділом ми…

(— Нажерлись… — випередив його солтис.)

Так точно, ми наїлись досхочу і напились так само. Ми заслужили. Потім спустили на воду великий бот, встановили щоглу, навантажили бочками з сухарями та флягами зі спиртним, взяли зброю та одяг, а також одну суднову гармату. Всі інші гармати скинули в море, пошматували вітрила та канати, аби за нами не було погоні. Взяли карту, компас, підзорну трубу і, не прощаючись, покинули корабель та відчалили в зоряну ніч. Яким чином дістався, і чи дістався до рідної гавані капітан Мурдер та його «Алкйон» я так і забув поцікавитися.

Півсотні втікачів на одному боту, п'ять європейських національностей. Позаяк я був єдиний, хто розмовляв усіма п'ятьма мовами, мене обрали квартирмейстором корабля, який відрізняється від капітана тим, що поки перший усім наказує що робити, другий — робить тільки те, що вирішать товариші.

(— Зрозуміло для чого така subtilis distinctio[67], — сказав солтис. — Аби було на кого перекинути провину.)

Вгадали, ваша милість, дивуюся вашій проникливості. Однак, в мене не було потреби в подібних махінаціях, оскільки наше товариство не робило нічого такого, за що б нас могли повісити на щоглі. Нашою метою було висадитись десь у Флориді чи на Філіппінах і створити вільне товариство.

Та нашому плану завадила неочікувана перепона. «Алкйон» ледве зник з горизонту, як нас застав штиль: вітрила повисли, наче суха риба, і ми рухались тільки завдяки веслуванню. Штиль тривав багато днів, жодних хвиль на морській поверхні, і наші запаси почали закінчуватись.

(— Але ж ти тільки що розповідав, що ви забрали усі запаси «Алкйона», — сказав солтис.

— «Усе» — це рівно половина від «багато» і десята частина від «достатньо». Провізії було «багато», а голодних ротів було «більше», а більше від меншого ніяк не віднімеш.

— Святу істину кажеш, — мовив великий князь, — від семи вісім не віднімеш, треба запозичити…, тож від кого ви позичили?)

Нам зустрілось риболовне судно. В таку пору вони ловлять великих крабів. Ми закричали: «Йо-хо!» Варто знати, вельмишановне панство, що серед усіх живих істот на планеті краби найбільш боязкі. Варто крабові почути гуркіт грому або гарматний постріл, він одразу розмикає клешні для швидкого порятунку. Тому існує угода між ловцями крабів і капітанами військових кораблів: якщо останні помітять судно ловців, то в жодному разі не роблять гарматного пострілу. Для опізнавання у них на парусі намальований великий червоний краб. А на знак