Читати книгу - "Постріл із глибин"

Черчилль подорожував інкогніто й заселився у готель під фальшивим ім’ям, його візит не був таємницею. Він мав зустрітися з італійськими та французькими посадовцями, щоб визначитися, як саме використовувати ВМС Італії в Середземному морі тепер, коли Італія 26 квітня приєдналася до війни на боці Британії, Франції та Росії. Після зустрічі він планував, як і раніше, поїхати на фронт, щоб побачитися з фельдмаршалом сером Джоном Френчем — сером Джоном Дентоном Пінкстоуном Френчем — командиром Британських експедиційних військ у Франції.

За відсутності Черчилля в Адміралтействі стало набагато тихіше. Зазвичай він уважно стежив за всіма морськими справами та подробицями повсякденної роботи, які теоретично мав би контролювати Перший Морський Лорд Адміралтейства. Саме через це й виник конфлікт між 40-річним Черчиллем і 74-річним адміралом Джекі Фішером, який обіймав другу за важливістю посаду в Адміралтействі.

Якщо Черчилль був подібний до бульдога, то Фішер скоріше нагадував велику банькату жабу. Він був як дві краплі води схожий на майбутнього актора Ласло Льовенштайна, більш відомого під псевдонімом Пітер Лорре. Фішер, як і Черчилль, мав велику силу волі та схильність занадто турбуватися про всі найдрібніші подробиці морських операцій. Коли в Адміралтействі були присутні обидва, то напруга не вщухала весь день. Один офіцер писав своїй дружині: «Цікава утворилася ситуація: два дуже сильні та розумні чоловіки, один старий, хитрий та досвідчений, а другий молодий, самовпевнений, дуже самовдоволений, але непостійний[413]. Вони не можуть працювати разом і не можуть удвох бути зірками цього шоу». Здавалося, Черчилль рішуче взявся за узурпацію обов’язків Фішера. «Його енергійність та працездатність майже лякали, — писав голова розвідки Блінкер Холл. — Записки та меморандуми на всі можливі теми вилітали з його кабінету в будь-яку годину дня та ночі. І, що було гірше, він вимагав надавати йому дані, які зазвичай мали надаватися лише Першому Морському Лордові або ж начальнику штабу, і це нерідко призводило до непорозумінь та незаслужених докорів»[414].

Їхні стосунки ще погіршував той факт, що Фішер перебував майже на межі божевілля. Холл писав: «Поступово всі ми в Адміралтействі не могли не помічати, що той Фішер, якого ми знали, уже не з нами. Його поступово витісняв украй виснажений та розчарований чоловік. Він перенапружувався, намагаючись продовжувати справу. Іноді й досі з’являлися його старі спалахи розуму, але під зовнішньою маскою все було вже не так добре... Ми відчували, що будь-якої миті може настати злам»[415]. Адмірал Джелліко, командир Великого флоту, теж турбувався й в листі до колеги від 26 квітня писав: «Стан справ у командному штабі поганий, навіть гірший, ніж я думав. Шкода, що все так; немає жодних сумнівів, що флот втрачає впевненість у керівниках»[416].

Черчилль визнавав енергійність Фішера та його геніальні розумові здібності, які той виявляв у минулому. «Але йому було 74 роки, — писав Черчилль, відкриваючи суть. — Він був великим замком, що вже не відповідав сучасності. Велична центральна вежа стояла непорушна й наче вічна, але зовнішні укріплення та стіна з бійницями вже зруйновані, а імператор жив лише в окремих кімнатах та коридорах, які знав усе своє життя»[417]. Але саме на це й розраховував Черчилль, коли повернув Фішера на посаду Першого Морського Лорда. «Я взяв його тому, що він був старий та слабкий, а значить, я міг узяти все у свої руки»[418].

У травні 1915-го Черчилль писав, що Фішер страждає на «сильне нервове виснаження»[419]. Коли Черчилль поїхав у Париж, за головного лишився Фішер, але він ледь давав раду своїм обов’язкам. «Його явно тривожило та лякало те, що він один залишився за головного в Адміралтействі, — писав Черчилль. — Без сумніву, старий адмірал страшенно