Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

          - Хочу святково прикрасити квартиру. Розвішати дощик і гірлянди. А ще ялинку поставити у вітальні. – сказала я і повернулась до нього обличчям. – Ти не проти?

          Він мовчки дивився на мене, обдумуючи мою пропозицію.

          - Якщо ні, то так і скажи. Просто я…

         - Я ніколи раніше не прикрашав дім до Нового року. – перебив мене Леон. – Навіть не пам’ятаю, чи колись в мене вдома стояла ялинка. – Він замислився, намагаючись пригадати. – Здається, що теж ніколи.

          Було сумно почути таке. Я знала, що в нього було важке дитинство. Щоразу, як мова заходила про це, Леон намагався змінити тему. Розуміючи, як йому тяжко згадувати своє похмуре минуле, я не наполягала на продовженні розмови.

          - Отже, в нас не тільки буде перше сумісне святкування Нового року, а й твій справжній Новий рік! – радісно вигукнула я. – То що скажеш відносно ялинки? – знову спиталась я.

           - Скажу «добре». – відповів Леон і спитався: - Тобі подобається це свято?

          - Не те слово! – емоційно відповіла я. – Це моє найулюбленіше свято в цілому році!

          Розумієш, всі ці ліхтарики й вогники, які виблискують різними кольорами. Ялинка, яка наповнює своїм ароматом приміщення. Відблиски гірлянд в ялинкових прикрасах, мерехтіння дощику… Наче навколо все наділене магією. Все таке чарівне, таке дивовижне! А прикрашання ялинки? Це ж просто неймовірно захоплива справа! Я просто не можу передати словами, яку радість я відчуваю, коли приходить переддень Нового року! Хочеться увесь час співати і танцювати від щастя, яким наповнене моє серце. Я просто обожнюю Новий рік!

          Леон зацікавлено слухав мене, як я захоплено розповідаю і емоційно ділюсь із ним своїми враженнями.

          - Я хочу, щоб ти завжди була такою радісною й щасливою. – сказав він і поцілував мене. – Завтра поїдемо обирати ялинку  і купляти всю цю новорічну мішуру.

          Я задоволено посміхнулась. Моїй радості не було меж.

          - Ми будемо святкувати Новий рік вдома? – поцікавилася я, вимикаючи чайник і заливаючи окріп в кружки.

          - Ні, крихітко. – Його відповідь заінтригувала мене. – Я забронював столик для нас.

          - Несподівано! – сказала я і поставила горнятко з какао поруч з ним. – Скажеш, де саме?

          Він посміхнувся і мовчки зробив ковток гарячого напою. Я зрозуміла, що відповіді я не почую.

          - Я маю дещо для тебе. – сказав Леон і встав з-за столу. Він поставив чашку і попрямував до кімнати.

          Чекаючи на його повернення, я подумки перебирала, що за сюрприз він приготував для мене.

          Леонід зайшов до кухні, несучи в руках велику білу коробку, перев’язану червоною стрічкою, яка зав’язувалась на бант. Поставивши її на стіл, він промовив:

          - Розпакуєш?

          Я з хвилюванням розв’язала стрічку і зняла верхню кришку коробки. Всередині лежало вечірня сукня пурпурового кольору. Обережно витягнувши її, я змогла оцінити наскільки вона була красива. Шовкова тканина струменилась, переливаючись від вечірнього світла ламп. Сукня була максимальної довжини і спадала додолу. Корсет тримався на тонких бретелях і був розшитий блискучими золотистими нитками.

          - Достатньо ошатна для святкування твого найулюбленішого свята? – спитав Леонід, уважно спостерігаючи за моєю реакцією.

          - Вона неймовірна! – із захватом промовила я.

          - Діанко, це ти в мене неймовірна! – сказав Леон і лагідно поцілував мене.

          Першу половину дня тридцять першого грудня ми з Леоном провели в пошуках ялинки й закупівлі для неї різноманітних прикрас. Стільки новорічної мішури одночасно я ще ні разу не купляла. Ми разом прикрасили ялинку, розвісили у вітальні гірлянди й дощик. Навіть на балконі розмістили ліхтарики, щоб з вулиці вони гарно блимали різнокольоровими лампочками.

          Я спостерігала за Леоном і помітила, що йому теж подобалось робити наш дім святковим. Він посміхався, коли я починала весело підтанцьовувати під радісні новорічні пісні, які звучали по радіо.

          Ближче до вечора, коли квартира нарешті була святкового облаштована, Леон промовив:

          - Діанко, нам пора йти збиратись.

          Ця підготовка до Нового року завжди тримала мене в піднесеному настрою. Я пішла в спальню, щоб переодягнутись. Сукня ідеально лежала по моїй фігурі. Дивлячись на своє відображення в дзеркалі, я милувалась собою. Плаття додало мені витонченості й елегантності. Його глибокий колір наділяв мій образ магією, своєрідною загадковістю.