Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

          - Нічого не хочу чути, але на новорічній вечірці ти мусиш бути! – відрізала Машка. – Ніякі відмовки не приймаються!

          - Гаразд, я буду. – погодилась я. – На коли намічається ці дійство? – спиталась я, посміхаючись.

           - Тридцятого грудня. – відповіла вона. – Будемо тут зависати.

          - Ой, чую, буде весело! – сказала я.

          - Вже починай готувати собі карнавальний костюм! Будеш снігуронькою, Діана? - сказала Наталка і ми розсміялись.

          Зібравши всі необхідні речі, я набрала Леона. Через пів години він вже чекав мене внизу.

          - Добренько, дівчатка. Мені пора. Леон вже під’їхав. – сказала я, визирнувши у вікно.

          - Ото він на твоїй машині? – дивлячись у вікно, спитала Наталка і повернула голову в мій бік.

          Я ствердно кивнула.

          - Файна, ніц не скажеш! – промовила вона і знову поглянула у вікно. – Видно, твій хлоп тебе дуже любит, як дарує такі подарунки.

          Я посміхнулася.

          - Хіба по подарункам можливо оцінити щирість почуттів? – спитала я. – Не думаю.

          Я вийшла на двір і сіла в машину. В мене виникло бажання управляти нею.

          - Давай я покерую? – запропонувала я, дивлячись на Леона. – Ти не проти?

          - Навпаки, я тільки «за». – сказав він.

          Ми помінялися місцями і завівши двигун, я поволі рушила з місця. Їдучи додому, я насолоджувалась керуванням автомобілем. Я помічала, з яким захватом спостерігає за мною Леонід і в душі тішилася з цього.

          Я припаркувала авто біля під’їзду, і перш ніж вийти, сказала:

          - Леон, дівчата запросили мене на Новорічну вечірку, яку вони влаштовують в гуртожитку. Я погодилась прийти.

          - Добре, крихітко. – Леон уважно дивився на мене. – Тільки прошу – без нічних клубів.

          - Обіцяю. – посміхаючись, погодилась я і ніжно поцілувала його.

          Дні минали, наче години. Я раділа, що час так швидко минав. Адже це приближало мене до поїздки додому. Я з нетерпінням чекала канікул, щоб нарешті повернутися до рідного міста.

          Я стояла перед дзеркалом і збиралася в гуртожиток. Щойно телефонувала Машка і пригрозила, що вона мене приб’є, якщо я сьогодні не прийду на вечірку. Я домовилась з Леоном, що він буде чекати мого дзвінка, щоб забрати мене.

          Увійшовши до кімнати в гуртожитку, я очам не повірила, скільки тут зібралось народу. Ніколи не могла подумати, що ця кімната здатна вмістити в себе стільки людей. Половини з них я не знала, лишень інколи зустрічала в коридорах гуртожитку.

          Гамір в кімнаті стояв неможливий. Машка звідкись притягла кальян і дим від нього заполонив всю кімнату. Всі щось обговорювали, голосно сміялись, курили й випивали. На моєму ліжку якась парочка пристрасно цілувалась, не звертаючи увагу на оточуючих. Гучна музика лунала з колонок програвача, якого раніше в нас в кімнаті не було.

          Побачивши мене, Машка помахала мені рукою, показуючи, щоб я приєднувалась до неї. Вона сиділа в компанії свого хлопця і його друзів і про щось весело розмовляли. Наталка загравала до нашого сусіда по кімнаті. Він був не проти і теж з нею фліртував.

          Спостерігаючи за цим армагеддоном, в голові у мене крутилась одна думка: «Діано, що ти тут робиш?!» Години, яку я провела тут, мені вистачило з головою.

          Я вийшла в коридор і набрала номер Леона.

          - Коханий, забери мене звідси. – промовила я, як тільки він відповів на дзвінок.

          Мене настільки затомив цей шум, що я ледь дочекалася його приїзду.

          - Господи, як добре вдома! – вигукнула я, переступаючи поріг квартири. – Ненавиджу шумні компанії й вечірки!

          - Чому ж пішла? – спокійно запитав мене Леон, допомагаючи зняти пальто.

          - Пообіцяла Маші, що прийду. – відповіла я й пройшла на кухню. – Будеш какао? – Я підійшла до плитки і включила її.

          - Із задоволенням. – сказав Леонід і підійшов до мене ззаду. Його руки обійняли мене за талію і притиснули до себе. Я відхилила голову назад і вперлась спиною на нього.