Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          На тобі забагато одягу, - важко дихаючи заговорив Вадим і подивився на неї поглядом майже чорних очей.

 Він потянувся, щоб зняти з неї шорти, але Ліна зупинила його руку.

-          Дозволь мені.

 Вона підвелася на ноги і дивлячись йому прямо в затуманені очі, почала розстібати блискавку на шортах і знявши, кинула вбік. Туди ж згодом впали бюстгальтер і трусики.

 Вадима розривало на шматочки. Він з останніх сил тримався, щоб не кинутися на неї. Його дівчинка стає жінкою.

 Вона стала біля нього на коліна і торкнулася тремтливою рукою краю його шортів.

-          Ти не мусиш. Я сам, - побачила на своїй невпевненій руці його чоловічу.

-          Я хочу, - почала знімати шорти, потім боксери.

 Серце калатало і подих перехоплювало від її сміливішої поведінки в обох. Ліна не могла відвести погляду від нього...там. Вадим бачив як її зубки вп’ялись в нижню губу, її важке дихаючи, як вона несміливо піднесла і обережно торкнулася його чоловічого єства.

-          Я не думала, що шкіра тут така ніжна і оксамитова, - сказала тихо на видиху.

 В очах потемніло. Вадим мало не застогнав від спалаху задоволення, яке межувало з болем.

 Ліна дивилась на свою руку, що торкалась чоловічого члена, а підсвідомість десь з найглибших закутків душі шепотіла: «Що ти твориш? Ти завжди говорила собі, що такого не робитимеш! Ідеальна, правильна дівчинка!!!» Проте відчайдушне, очевидне, непереборне питання: «Чому мені це так подобається???» пересилювало всі сумніви. Ліна несподівано усвідомила ще одну шокуючу річ – вона хоче торкнутися його не тільки рукою... Вона подивилася на Вадима спокусливо облизнувши губи. Він вимучено відкинув голову назад і Ліна зрозуміла, що і в неї є над ним влада.

 Вадим не міг більше терпіти цю агонію. Він підвівся і поцілував Ліну, нахиляючи її лягти.

-          Не зараз, моя маленька. Зараз мені треба опинитися в тобі.

 Він накрив її своїм тілом і не відриваючи свого погляду від неї, неспішно ввійшов в її тіло. Він бачив як скривились її брови і вона різко вдихнула, коли він сильніше притиснувся, входячи глибоко, до упору.

 Вадим хотів бачити її обличчя, як воно міняється відповідно до відчуттів. Він повільно входив і виходив, дивлячись в оповиті дурманом очі.

 Ліна не могла відірватись від його напруженого погляду, відчуваючи якусь мазохістську, нестерпну, солодку муку від його м’яких, неспішних поштовхів.

 Невідривно дивлячись в його очі, відчуваючи його глибоко в собі, вона відчувала як стає з ним одним цілим. Вона вже не відчувала себе – вона була в ньому, а він був в ній. Тепер він назавжди, безповоротно в ній.

 Тілом почати котитися слабкі хвилі задоволення, поглинаючи якісь натяки на внутрішній контроль. Вадим помітив як її повіки важчають, як паморочиться погляд, як вона несвідомо намагається відвести його.

-          Дивися мені в очі. Не заплющуй і не відводь, - краєм свідомості почула його важкий, але впевнений шепіт.

 Якусь мить дівчина слухняно дивилась, але його монотонні, плавні рухи всередині керували її тілом в своєму ритмі. Вона вже не могла протистояти поклику плоті:

-          Я...не..можу більше, - застогнала вона з мольбою в голосі.

-          Я не дозволяю заплющувати очі, інакше я зупинюся.

-          Прошу тебе, - її личко кривилось, як від нестерпного болю і вона безпорадно стогнала, хаотично хапаючись за його плечі.

-          Ще трошки, - продовжував мучити її Вадим.

 Тіло божеволіло, відкидаючи свідомість до краю темного забуття. На очі виступили сльози. Вона відчула його долоню в себе на губах і він нахилився до її вуха і прошепотів:

-          Давай, маленька моя. Для мене.

 В ту ж мить тіло «взірвалось» диким, божевільним, спустошуючим, всепоглинаючим «вибухом» забираючи з собою відчуття дійсності. Ліна нестримно, надривно кричала в його долоню. З міцно заплющених очей котилися сльози. Вадим більше не міг «тримати» себе – кілька різкіших поштовхів привели його до немислимого, всепоглинаючого оргазму.

 Прийшовши до себе Вадим відкотився з тіла Ліни, щоб не притискати її вагою свого. Він ліг поряд і притягнув її до себе. Ліна, трохи заспокоївшись, тихо лежала тулячись до його грудей.

 Коли він уже подумав, що вона задрімала, то несподівано почув її голос:

-          Ти затулив мені рота, щоб я не бентежила сусідів своїми криками?

-          Щось таке, - посміхнувся Вадим.

-          То ти мені не довіряєш? Думаєш я б сама не справилась? – підняла на нього ясний погляд.

-          А ти собі довіряєш?

 Ліна зам’ялась, потім ніяково посміхнулась, ховаючи обличчя на його грудях.

-          І для довідки, - за мить знову глянула на нього, - твоя рука в мене на губах провокувала сильніший крик.

-          То тобі сподобалось, - брови весело підстрибнули.

 Ліна знову заховала обличчя, але відповіла:

-          Не скажу, що не сподобалось.

-          До речі, мені теж дещо сподобалось.

 Ліна розуміючи до чого він хилить, різко відлипла від нього і, розчервонівшись, почала швидко вдягатися.

-          Твої пустотливі пальчики... – Вадим не співчував стидливому хвилюванню.

 Ліна, не думаючи, різко повернулась до нього і прикрила своєю долонькою йому рот, щоб він замовк.

 Вадим спіймав її погляд і, ніжно дивлячись в очі, повільно забрав її руку:

-          Ти дивовижна, - сказав тихо.

 Дівчина ніяково посміхнулась і вже впевненіше заговорила:

-          І голодна.

-          Я думав, «нагодував тебе», - вдавано здивувався Вадим.

 Ліна виразно закотила очі і він, посміхнувшись, підвівся, щоб вдягтись.

 Цей останній раз вечеряли вони довше ніж зазвичай. Ніхто не хотів, щоб закінчувалася подорож і хотілося всіма способами її продовжити, але час невблаганний. Коли вони повернулись до каюти, Вадим поцілувавши її в носик, пішов в душ. Він все відкладав розмову з нею, а часу вже зовсім не лишалося. Вадим хотів зібратись з думками, налаштуватись, а потім...