Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

подробиці, показуватиме фотографії ґвалтівників, поки вона не зламається. Елліс Лоу хотів влаштувати показове судилище, а це означало і очні ставки, і свідоцтво в суді. Інес Сото є найголовнішим свідком для найамбітнішого окружного прокурора в історії, і все, що він міг зробити, поки вона була в лікарні, просто прийти і привітатися, аби якось прихилити до себе. А дівка — молодець, дала відкоша Еду Екслі.

Після Інес він задумався про Стенса.

То була красива помста — ці маски Каченяти Денні, Екслі, що, схлипуючи, повзає по землі. І фотка, яку вони зробили, буде їм доброю страховкою; Діка ця історія добряче підбадьорила, йому тепер здалося, що він знову у формі. Хоча це далеко від істини — він перебуває на випробувальному терміні, а працює на знаного хабарника Кікі Т. Стенс спить у його машині, тусується із мутними типами, бухає і грає без кінця — тюряга його геть зіпсувала.

Бад звернув на північ, у напрямку Вайн-Стріт; від сонця його обличчя у дзеркалі заднього виду зробилося золотавим. На краватці — герб поліції Лос-Анджелеса та цифра «2». Двійка — число злочинців, убитих ним під час затримання; треба замовити нові краватки — із трійкою, треба ж рахувати Фітча. Це була ідея Дадлі: мовляв, треба дотримуватися esprit de corps.[7] Підрозділу нагляду. Модна штучка — баби від такого просто мліють. Дадлі знався на таких речах.

Власне, перед Дадлі Бад був у більшому навіть боргу, аніж перед Діком Стенсом, — це він його захистив від покарання за «Криваве Різдво», взяв його у відділ до себе у Підрозділ нагляду, а потім — у Відділ убивств. Але той, кому допоміг Дадлі Сміт, належить йому — він дуже розумний чоловік, і не так-то просто втямити, чого він від тебе хоче або як саме він тебе використовує, — ну дуже вже хитро він уміє говорити. Це не те, щоби аж на поверхні лежало, але доволі відчутно — варто лише подивитися на Майка Брюнінґа та Діка Карлайсла, які вже продали йому свої душі. Дадлі ошукає тебе, як забажає, і зліпить із тебе — немовби з глини — усе, що завгодно. Проте завжди гостро відчуватимеш одне: він знає тебе краще, ніж ти сам себе знаєш.

Біля відділку не було де припаркуватися. Бад залишив машину у трьох кварталах, дійшов пішки, увійшов до кімнати для інструктажу. Екслі на місці не було, усі столи зайняті: всі говорили по телефону, роблячи нотатки. На дошці висів величезний бюлетень щодо «Нічної сови» — сантиметрів із п’ятнадцять завтовшки. За окремим столиком сиділи дві жінки, за ними стояв комутатор, біля ніг стояла табличка: «Запити в архів та автоінспекцію». Бад підійшов до них, перекрикуючи телефонний гамір.

— Я перевіряю Кеткарта, і мені потрібна вся інформація, яка у вас є, — усі відомі зв’язки, місця роботи. Цей клоун двічі сидів за розбещення неповнолітніх. Мені потрібні усі подробиці злочинів, плюс актуальні адреси потерпілих. Його три рази притягували за сутенерство, але обійшлося без звинувачень, я хочу, аби ви перевірили всі міські ділянки на предмет його особистих справ. Якщо щось знайдеться — мені потрібні імена дівчат, яких він кришував. Якщо знайдете імена — з’ясуйте дати народження та пошукайте їх у слідчому архіві, архіві автоінспекції, системи поруки ти жіночих виправних закладів. Мені потрібні усі деталі. Зрозуміло?

Жінки взялися до комутатора, а Бад попрямував до дошки оголошень, щоби ще раз почитати папірець про «потерпілого Лансфорда». З’явилося дещо нове: офіцер з відділка «Голлівуд» поговорив із начальником Лансфорда у «Силачі». Факти такі: Лансфорд заходив до «Нічної сови» майже кожної ночі — він прямував туди після закінчення своєї зміни о 2:00 у книжковому магазині «Піквік»; за його словами, Лансфорд був типовим охоронцем нижчого розряду, у якого вічно були проблеми з алкоголем, — йому навіть зброю не довіряли; нічого не було відомо про ворогів Лансфорда, як і про друзів чи подружок; з колегами по «Силачу» він також не дуже товаришував, спав у наметі в Голлівудській долині. Намет вже знайшли і обшукали: спальний мішок, чотири комплекти уніформи «Силача», шість пляшок мускату «Старий Монтеррей».

Адіос, засранцю, — ти просто опинився не в тому місці не в той час. Бад переглянув звіти про арешти, проведені Лансфордом: дев’ятнадцять арештів за незначні правопорушення за цілих одинадцять років служби в поліції, навряд чи тут можна намацати якийсь мотив ненависті з боку когось із заарештованих, який би його угрохав його, та ще й п’ятьох за компанію. Ані Екслі, ані Карлайсла з Брюнінґом досі не було. Бад згадав раптом, що Дадлі просив подивитися написані Лансфордом звіти.

Що ж, звіти в архівах розташовані в алфавітному порядку, за прізвищами офіцерів. Бад увійшов у приміщення, але в шафі із літерою «Л» «Лансфорда, Малкольма» він не знайшов. Наступну годину Бад витратив на перевірку усіх папок — від А до Я, — але, як не дивно, нічого не знайшов. Можливо, алкоголік Мел нічого ніколи не писав?

Настала пора обіду, час би щось пожувати — Бад дістав сендвіч і зателефонував Діку. Тим часом з’явилися нарешті Карлайсл та Брюнінґ із кавою. Бад знайшов вільний апарат і почав продзвонювати своїх інформаторів.

Снейк Такер — нічого не чув; Фетс Райс та Джонні Стомп — так само. Джеррі Катценбах розповів, що це все справа рук подружжя Розенберґів, мовляв, вони це влаштували просто з камери смертників і звідти ж знову підсадили Джеррі на голку. Потім підійшла дівчина з архіву.

Вона простягла йому аркуш паперу.

— Не так вже й багато інформації. Про знайомих Кеткарта — нічого, про його судимості — майже нічого такого, що нема в офіційних протоколах. Хіба те, що на час скоєння злочину потерпілим було