Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

Та за кілька кроків до Кори вона завернула в сторону й зникла за деревом. Кора побігла за нею, Марелій кинувся туди також, проте злодійки ніде не було видно. Дівчина немов розчинилась у повітрі, наче її й не було тут. 

— Куди вона поділась? 

Чоловік побіг далі, Грег заозирався навколо. Кора спостерігала, як вони розгублено топчуться навколо, немов намагаючись вхопити привида, коли над її вухом почувся тихий шепіт:

— Вони сіють війну, невже не бачиш? Всі вони. Тобі б радше їх вбити, а не складати їм компанію. 

Дівчина відсахнулась й різко озирнулась, та поряд нікого не було. Викинула руку, проте схопила лиш повітря. 

— Як таке можливо? — прошепотіла Кора собі під ніс. Та гучніше вже додала: — Сюди! Я… наче чула її. 

— Що вона сказала? — вимогливо запитав Марелій, миттю опинившись поряд.

— Що війна триває через вас усіх, — ковтнувши ком у горлі, відповіла дівчина. 

— Невже вона підпалила таверну через військових, які були там? — жахнувся Грег.

— Мене б це не здивувало. 

Та пошуки не дали результату. Вони обшукали все навколо, однак слідів дівчини в балахоні, що підпалила таверну, ніде не було. Вона була немов привид, тільки от бачили її всі четверо. Купа часу пішла на обшуки кожного дерева, камінчика й куща. Лише коли сонячні промінчики дістались їх, нагадуючи про настання нового дня, вони нарешті здались. 

Грег безсило впав прямо на землю, засмучений. Та Марелій виглядав ще гірше. Дивлячись на те, як зчепились його щелепи, Кора усвідомила, що лише зараз чоловік насправді розізлився. Все, що було до цього — його погоня за дівчиною, бійка з Еріком, розмови у таверні — було лише розвагою для Марелія. Насправді він не ставився серйозно ні до чого з того, але зараз… Чоловік похмуро стояв, спершись на дерево, та весь його вигляд говорив за нього — не підходь, бо вбʼє і не помітить. Погляд ковзав від дерева до дерева немов намагаючись зрозуміти, що ж вони пропустили. 

— Немає сенсу тут сидіти й далі, вона не повернеться, — першим порушив мовчання Ерік. Байдужий погляд Марелія ковзнув по них, й Кора відчула, як кожна клітина її тіла напружується, щойно чоловік зробив крок до них. Він лише трохи поворухнувся, однак всі її інстинкти вже кричали ховатись. Мʼяка долоня Еріка опинилась на плечі дівчини, немов заспокоюючи її, коли Марелій раптом сказав:

— Знаєте, я тут подумав… Еріку, якщо твоя пропозиція в силі, я допоможу з пошуками наступної людини зі здібностями. Спробуємо знайти відповідь на мене, а? — він видавив із себе посмішку, однак вона зовсім не справила того враження, яке справляла до цього. — Когось такого ж чарівного й милого, хто пʼє кров, аби підсилити себе. Або, — його погляд на мить зупинився на Корі. — Можливо, нам треба шукати реальну вампірку, раз ти вже реальний перевертень. Але. Але, ви мусите допомогти мені знайти цю підпалювачку.

 — Нащо тобі це? — здивовано спитав Грег, палкою колупаючи сиру землю. Кора не зупинялась дивуватись тому, наскільки друг не боявся цього чоловіка, особливо в порівнянні з Еріком. 

— Бо вона вбила вже кількох моїх людей. А я ціню їх. Я хіба не казав, що мені платять за це? — здивовано спитав Марелій.

— Якщо ми допоможемо, що ти з нею робитимеш? — спитав друг, а Кора помітила, як обоє — Ерік й Марелій, дивно подивились на нього. Емоцій у цих поглядах дівчина не розібрала. 

— Дещо, що тебе не стосується, маленький воїне. Але тобі це також вигідно — вона не буде спалювати й вашу армію. Хіба не ти казав, що ваші також піддаються останнім часом регулярному спаленню? 

Грег відкрив рота, та потім, хмикнувши, закрив. Він дивився прямо перед собою, немов відмовляючись вірити у те, що кілька сильних людей, що переживали вже не одну бійку, могли померти від рук дівчини, яку вони намагались наздогнати. Грег насупився, а потім кивнув. Ця дівчина, ким би вона не була, готова вбити всіх без розбору. 

— Я не впевнена, що хотіла б віддавати її до рук цього чоловіка, — прошепотіла Кора, та, на жаль, почув її не лише Ерік. 

Марелій усміхнувся, немов дівчина зробила йому найліпший у житті комплімент. Ерік поряд відповів:

— Я мушу погодитись. Допомога Марелія мені буде не зайвою, а ця дівчина, якими б не були її цілі, ледь не спалила повну людей таверну. Навіть якщо її ціль — військові, ти сама ледь не опинилась серед спалених, Коро. Не треба її жаліти — вона не пожаліла цивільних.

— Погоджуюсь, — зморщився Грег. Хлопець хотів додати ще дещо, та швидко передумав. 

Що б вона не сказала, це вже ні на що не впливало.