Читати книгу - "Невермур. Випробування Морріґан Кроу"

Ноги Морріґан перестали слухатись. Охоплена раптовим переляком через своє скрутне становище, вона цілковито забула, нащо взагалі шукала Юпітера.

Вона сама по собі. Їй доведеться пройти через Випробувальний Показ без нього. Вона сама по собі.

Морріґан упала в крісло біля вогнища. Здавалось, тіло дівчинки наповнилось свинцем.

Фенестра зненацька встала і опинилась над кріслом, наблизивши величезну приплюснуту волохату морду до її обличчя.

— Він сказав, що буде з тобою на випробуванні?

— Так, але… — Сльози викотились із дівчачих очей.

— Він сказав, що подбає про нього?

— Так, але…

— Він пообіцяв, що все буде добре?

Гарячі сльози скотились по щоці.

— Так, але…

— Отже, вирішено. — Фен безтурботно кліпнула гігантськими бурштиновими очима і кивнула мордою. — Він буде з тобою на випробуванні. Він подбає про нього. Усе буде добре.

Морріґан засопіла і витерла носа рукавом сорочки. Вона замружилась і похитала головою.

— Звідки ти знаєш?

— Він мій друг. Я знаю свого друга.

Фенестра мовчала, і Морріґан вирішила, що кицька заснула. Потім дівчинка відчула теплий, вологий і шорсткий доторк котячого язика до правої щоки. Вона знову шморгнула носом, і велика сіра голова Фен лагідно притулилась до плеча дівчинки.

— Дякую, Фен, — тихо сказала Морріґан. Вона почула, як Фенестра тихо крокує до дверей самими подушечками лап.

— Фен?

— Га?

— Твоя слина пахне сардинами.

— Ну так, я ж кішка.

— Тепер і моє обличчя пахне сардинами.

— Мені начхати. Я ж кішка.

— Добраніч, Фен.

— Добраніч, Морріґан.

Розділ двадцять перший. Випробувальний Показ

— О, казкові тягучки, — сказав Готорн, махаючи до працівника Тролезею в уніформі, що продавав солодощі. — Пригостити? Бабуся подарувала мені гроші на Різдво.

Морріґан похитала головою. У її шлунку було достатньо місця. Але його займали хвилювання, нудота та впевненість, що сьогодні буде найбільш принизливий день у її житті.

— Ти хіба не нервуєшся?

Готорн стенув плечима і відірвав зубами великий шматок тягучки:

— Трохи. Напевно. Хоча сьогодні нових фокусів не робитиму. Нен думає, мені варто загострити увагу на своїх найкращих. Просто я хотів би обрати сам, на якому драконі летіти.

— Хіба ти не летітимеш на своєму?

Готорн реготнув.

— На моєму? Ти здуріла? У мене свого немає. Чиї батьки можуть дозволити купити дитині дракона?

Він облизав залишки рожевого горіхового цукру з пальців.

— Я їжджу на одному з найлегших, які є в Молодшій Лізі наїзників драконів, коли роблю трюки. Зазвичай або на Тій, що Летить Легко, наче Відкинута Вітром Цукеркова Обгортка, або на Тому, що Променить на Сонці, як Плямка Олії на Поверхні Океану. Плямка Олії, безумовно, краще тренований, але Цукеркова Обгортка набагато хоробріша. На ній непогано виконувати круті пірнання.

— Чому ти не візьмеш одного з них?

— Ти ж знаєш, яке воно, те Товариство.

Морріґан промовчала, що ні, не знає, адже вона з Республіки.

— Вони вважають, їхні дракони кращі від тих, які в Лізі. Нен каже, краще не сперечатися. Сподіваюсь, мені не дістанеться Висококраєва порода. Вони такі громіздкі, ніколи не міг нормально керувати ними. О, глянь, починається.

«Ну нарешті», — подумала Морріґан, спостерігаючи, як Старійшини заходять у Тролезей.

Трибунами прошелестіли овації. Старійшина Квінн підняла руку, закликаючи всіх до тиші, і заговорила в мікрофон:

— Ласкаво просимо, — пролунав її голос з динаміків, — на останнє випробування Групи 919 Товариства Дивообраних.

Знов овації. У Морріґан задзвеніло у вухах.

Стадіон був забитий не лише іншими учасниками, але й їхніми наставниками, членами Товариства, які прийшли, аби відкрити новий талант, і, звісна річ, друзями та родичами.

Батьки Готорна були десь на трибунах, як і Джек, котрий спеціально приїхав додому на вихідні, аби підтримати Морріґан, що її здивувало і, чесно кажучи, зворушило. У повітрі Тролезею панувала святкова атмосфера, як ніби був звичайний вихідний і всі налаштувалися дивитись, як два тролі вибивають один одному мізки.

— Ласкаво просимо, почесні члени Товариства. Ласкаво просимо, наставники. Але понад усе — ласкаво просимо, наші учасники, сімдесят п’ять хоробрих юних душ, які зайшли так далеко, так багато досягли і змусили мене і моїх приятелів Старійшин ними страшенно пишатись. Учасники, сьогодні по приїзді всім вам випадковим чином був обраний номер, що визначатиме порядок ваших випробувань. Представник Товариства забере вас із ваших місць групами по п’ять осіб. Будьте готові швидко рухатися, коли назвуть ваш номер. Ідіть за представником до воріт, де ваш наставник зустріне вас та проведе до арени.

— Так, якщо мені пощастить, — пробубніла Морріґан, і Готорн приснув, співчутливо їй усміхаючись.

Він виступатиме одинадцятим, а Морріґан дістався номер сімдесят три, який спочатку її засмутив, адже це означало довге, нервове очікування. Але, як зазначив Готорн, чим пізніше буде її вихід, тим більше в Юпітера буде часу, щоб сюди дістатися.

— Якщо після випробування, — продовжила Старійшина, — ви здобудете місце в дев’ятці найкращих, ваше ім’я з’явиться на рейтинговій дошці. Якщо ні… Ну що ж, ми побажаємо вам успіху, але десь в іншому місці. Щасти вам, дівчатка і хлопчики. Почнімо!

Першою учасницею на арені була Діна Кілберн із Курного Перехрестя. Ще до початку її наставник розпорядився, аби на арену винесли стільці, столи та драбини і склали їх у хаотично розташовані вежі, створюючи таким чином подобу цілих акробатичних джунглів.

Діна вражала. Надрухлива альпіністка, неймовірна акробатка і, Морріґан з подивом усвідомила…

— Мавпа?

Готорн зареготав і одразу ж винувато заозирався.

— Морріґан! Не можна її так називати. Вона ж не справжня мавпа. Просто в неї є хвіст.

Діна майстерно перестрибувала з вежі на вежу, балансувала на верхівках і висіла догори ногами лишень на самому хвості. Закінчила вона свій виступ бездоганним приземленням. Усього через хвилину Старійшини винесли вирок і прогнали її з Тролезею, не додавши її ім’я в рейтинг найкращих. Діна виглядала розбитою.

— Ого, — сказав наїжачений Готорн. — Жорсткий початок.

Морріґан була збентежена. Що саме шукають Старійшини? Яка саме людина, на їхню думку, відповідає вимогам Товариства Дивообраних? Вона згадала знайомих їй членів Товариства. Юпітер, прихованим даром якого було вміння бачити те, що не бачили інші. Дама Чанда Калі, визнана оперна співачка і збирачка маленьких лісових тварин. Невже в одинадцять років вони були ще більш видатними, ніж надзвичайна акробатка з мавпячим хвостом Діна Кілберн? Чи, може, Старійшини шукають щось інше? Якусь невизначену рису, що дозволить тобі стати членом Товариства?

Далі ставало тільки гірше.

Ніхто з наступних учасників: ні художник-пейзажист, ні бігун з перешкодами, ні ілюзіоніст, ні хлопець, який грав на укулеле, — не потрапив у дев’ятку найкращих. Коли настала черга другої групи кандидатів, на дошці все ще не було жодного імені.

Аж доки не вийшов дев’ятий учасник Шеферд Джонс, хлопчик, який стверджував, що вміє розмовляти з собаками. Він виступив із