Читати книгу - "Гра почалась ІІ, Євгеній Шульженко"

Через паркан почали вискакувати ще місцеві та, не дочекавшись поки розвідники піднімуться, почали жорстко та сильно бити палками. Така поведінка розлютила Степана, він підняв руки над головою, захищаючись від ударів. В останню мить, він різко схопився за одну з палиць та потягнув на себе. Дитина не втрималась на ногах та впала прямо до командира міста Сонця. Він закричав та почав лупити ворога кулаками. Для дітей дитячого будинку не потрібна зброя, є своя, природня та надійна.

Степан підскочив на ноги та почав розкидавати нападників. Розвідники вставали та потирали синці та забиття. Це було підло та не приємно. Поганою новиною було те, що одна дівчина з міста Сонця лежала на землі, без тями. Ворог сильно вдарив по голові дівчину, а може й не один раз.

Хлопці схопили травмовану дівчину та потягли за собою. Степан та Олена розвернулись в сторону селища та побачили натовп, що вже зібрався на дорозі. «Аби вони не нападали! Ми вже не в селищі! Відчепіться!» - подумав хлопець, та був не правий. Діти підняли зброю та закричали погрози, кинулись на дітей міста Сонця.

Розвідники встали в лінію та підняли свої палиці. Дівчину без тями залишили за собою, на дорозі, не було часу її відтягти на траву. Ще мить і почулись удари зброєю. Хто бив металевими палицями, ті успішно збили дітей з ніг та повалили на землю. Та Степан не збирався здаватись так легко. Він відскочив та вдарив у відповідь. Нападала дівчина, та отримавши по животу, скрутилась та впала на землю. Ще удар, цього разу командир вдарив хлопця по шиї. Той закричав та відскочив.

Налетіло  ще двоє, Степан зробив крок назад та відбив потужні удари. Руки тремтіли, а спина вже була мокра, та командир тримався. Він швидко глянув в сторону та побачив чотирьох розвідників, що також стояли на ногах та відбивали удари.

Хлопець замахнувся палицею, та в цей момент отримав металевим прутом по ребрам. Вмить йому стало важко дихати, Степан затамував подих. На очах з’явились сльози, але він опустив палицю на голову ворога. Той присів від удару, потім впав на землю без тями. Командир зробив крок назад та перечепився через дівчину міста Сонця, яку так і не встигли відтягнути в сторону. Глухим ударом спиною об землю, Степан вибив з себе все повітря. Легені занили, а в очах потемніло.

Він повернув голову та побачив, що стоїть лише одна дівчина-розвідник, але все більше пропускає ударів. Ще декілька секунд, бій завершено. До Степана підскочила місцева дівчина та вдарила палицею по голову. Різкий біль розійшовся по черепу, командир майже одразу провалився в темряву.

Як тільки вечірні промені сонця опустились на землю, вони освітили обличчя дітей, що лежали на траві біля дороги. Степан відчув тепло та поволі відкрив очі. Голова боліла, тіло нило від побиття. Але він глибоко вдихнув повітря та спробував піднятись. Хлопець приклав неймовірні зусилля, щоб не закричати, але все ж таки піднявся. Він оглянув все навколо.

Всі розвідники лежали поряд з ним, без тями. Всі в синцях та порізах. Рюкзаків не було, всі речі, що вони взяли з собою з міста Сонця – забрали. «Це низько» - подумав Степан та піднявся на ноги. Вони лежали біля тієї ж першої хати, та навколо нікого не було. Місцеві діти повтікали, заховались, показавши, що вони тут головні. «Ну і нехай!» - чортихнувся Степан та спробував потягнутись. Стало важко дихати, тому хлопець швидко зупинився.

Командир опустився та почав штовхати розвідників. Хлопці та дівчата застогнали, прокидаючись після примусового сну. За декілька хвилин, діти вже сиділи на землі, потираючи забиття або стояли та розминали руки та ноги. Так, місто Сонця отримали на горіхи. Хоча можна було просто заборонити приходити та попередити. У кожного свої методи.

Нажаль, останньою на траві лежала та сама дівчина, що на початку була без тями. Вона не прокинулась, дивлячись на її рівне та спокійне дихання, можна було впевнено повідомити про сон. Дівчину сильно вдарили по голові, що й визвало реакцію нового світу – дивний дорослий сон, з якого не прокидаються.

Четверо хлопців, разом з Степаном взяли дівчину за руки та ноги, підняли та понесли по дорозі в сторону міста Сонця. Розвідники йшли мовчки, не проронивши жодного слова всю дорогу. Лише коли на горизонті, загін побачив вогні міста, зітхнули з полегшенням. Вони вдома. Побиті, виснажені, але вдома.

В цей, сімдесят п’ятий, та в наступні десять днів губернатор гнівався як ніколи. Він вимагав від Степана зібрати величезну армію та прийти до селища. Євген не збирався прощати місцевих за таке нахабне побиття дітей міста Сонця. Та командир просив поки не робити цього. Помста вже набридла, он до чого довела остання битва. Лера спить дорослим сном. Ще одна дівчина спить дорослим сном. Не потрібні нам зараз такі жертви.

Продукти можуть бути не тільки в селищі, що поряд з містом Сонця. Розвідаємо заправки, хлібокомбінат. В цей час ще більше потренуємо новачків, та підтягнемо воїнів. А вже потім, зберемось до села. Так просив Степан зробити і губернатора. В ці дні більше уваги треба приділити внутрішньому побуту, не можна знову допустити бунти. Це головне питання міста Сонця.

Оскільки однією з домовленостей були Ігри, треба було це зробити негайно. На диво, саме Іграми губернатор зайнявся персонально сам. В перший день він наказав оглянути все на стадіоні. Поле, трибуни, підвали та адміністративні приміщення. Виявилось, що в підвалі є бомбосховище з десятками пустих кімнат. В підсобках неймовірно багато спортивного інвентарю. Навіть знайшли величезні склади з усілякими цікавими конструкціями. Там був великий розібраний скейт-парк, басейн та трампліни, та багато іншого.