Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

— У Лемінгтон-Спа? — незадоволено спитала Айрін. У Робін склалося враження, що вона ремствує на подругу, яка опинилася в центрі уваги, поки Айрін ходила до вбиральні.— Ти мені про таке не розповідала. Це коли таке було?

— Ой... та десь у сімдесят шостому,— трохи знітилася Дженіс.— Ти, мабуть, саме народила Шерон. Нашо тобі були якісь казочки від Чарлі Рамеджа?

Айрін взяла ще одне печиво, суплячись.

— Я хотів би тепер поговорити про власне клініку,— сказав Страйк.— Чи було з Марго легко...

— Працювати? — спитала Айрін, явно вважаючи, що тепер її черга, адже кілька хвилин увага Страйка належала Дженіс.— Ну, особисто для мене...

Вона зробила паузу — ніби епікуреєць, що готується до нової насолоди.

— ...якщо абсолютно чесно, то Марго була з тих людей, які вважають, що все про все знають найкраще. Вона вічно вчила всіх жити, працювати, чай запарювати, вічно...

— Ой, Айрін, та не така вона була погана,— буркнула Дженіс.— Мені вона подобалася.

— Припини, Джен,— велично заперечила Айрін.— Вона думала, що як вона така великорозумна, то всі навколо тупі! Добре, може, про тебе вона так не думала,— закотила очі Айрін, бо Дженіс почала хитати головою,— а про мене точно! Так зі мною поводилася, ніби я дурна дурепа. Навіть не зверхньо! Але я не те щоб її прямо не любила! — поспішно додала Айрін.— Ні, не аж так. Але така була перебірлива! Так собою пишалася! Забула, з якої грязі випнулася в князі.

— А що ви про неї думали? — спитала Робін у Дженіс.

— Я...— почала Дженіс, але Айрін її перебила.

— Та припини, Джен, вона була снобка! Вийшла за багатого лікаря — той будинок у Гемі ого-го скільки коштував! Усе було про неї одразу зрозуміло — сама он як влаштувалася, а тут нам ходить і проповідує емансипацію: мовляв, заміжжя — то не головне, не кидайте кар’єру, ля-ля-ля і все таке. І завжди знаходила, до чого прискіпатися.

— А що саме вона...

— По телефону відповідаєш не так, з пацієнтами розмовляєш не гак, одягаєшся теж... «Айрін, я думаю, що в такій блузці на роботу не ходять». Та вона в «Плейбої» працювала! Така лицемірка! Ні, я не прямо не любила,— повторила Айрін.— Просто хочу, щоб у вас склалося повне враження... А, Джен, ти пам’ятаєш, вона нам ще не дозволяла робити гарячі напої? Від інших двох лікарів я не чула, що ми, бачте, не знаємо, що робити з чайним пакетиком...

— Та справа не в тому...— почала Дженіс.

— Та припини, Джен, ти ж пам’ятаєш, як вона причепилася...

— А чому Марго забороняла готувати гарячі напої на роботі? — спитав Страйк у Дженіс. Робін бачила, що йому вже уривається терпець.

— О, просто я одного дня мила чашки,— відповіла Дженіс.— Виплеснула заварку з чашки доктора Бреннера та знайшла...

— Пігулку атомалу! — підказала Айрін.

— ...знайшла на дні капсулу аміталу. Я зрозуміла, шо то за...

— Сині,— перебила Айрін, киваючи,— такі сині вони були, так?

— І називали їх на вулиці синькою,— підтвердила Дженіс.— Барбітурати, сильне заспокійливе. Я завжди всім спеціально казала, шо нічого такого при собі не маю, як ходила на виклик. Бо могли пограбувати.

— Звідки ви знали, що то чашка доктора Бреннера? — спитав Страйк.

— А він завжди з неї пив, там ше був герб його університету,— пояснила Дженіс.— Якшо хтось інший її торкався, одразу був скандал...— вона завагалася.— Не знаю... якшо ви розмовляли з доктором Гуптою...

— Ми знаємо, що доктор Бреннер мав залежність від барбітуратів,— мовив Страйк. Дженіс зітхнула з полегшенням.

— Так... Я вирішила, шо він випадково впустив капсулу в чашку, коли приймав препарат. Мабуть, не помітив, вирішив, шо впала десь на підлогу. Якшо в клініці в чайний посуд потрапляють ліки, це завжди викликає багато питань. То серйозна справа — коли в чаї випадково опиняються препарати.

— Чи дуже шкідлива одна капсула...— почала Робін.

— Ой, та яка там шкода,— з розумним виглядом заявила Айрін,— так, Джен?

— Одна капсула — це навіть не повна доза,— підтвердила Дженіс.— Сонливість нападе, та й усе. Але Марго зайшла саме тоді, коли я ложкою вишкрібала капсулу з чашки. Раковина, чайник, холодильник — це все було якраз біля сестринської. Вона побачила мене з капсулою. Тож вона не прискіпувалася, а просто хотіла, шоб ми були уважні. Звичайна обережність. Я потім сама завжди зазирала в чашку, як запарювала чай.

— Ви не сказали Марго, як, на вашу думку, капсула потрапила в чашку? — спитала Робін.

— Ні,— відповіла Дженіс,— бо доктор Ґупта просив мене не говорити про проблему доктора Бреннера. Я сказала, шо то, мабуть, випадково сталося, і, власне, не збрехала. Я думала, шо після такого вона скличе збори й усіх розпитає...

— А, ну ти знаєш мою теорію про те, чому Марго цього не зробила,— втрутилася Айрін.

— Айрін,— похитала головою Дженіс.— От чесно...

— Моя теорія,— не зважала на неї Айрін,— така: Марго подумала, що хтось навмисно поклав пігулку в чай Бреннеру, і якщо хочете знати, хто цей хтось...

— Айрін,— повторила Дженіс, просячи стриматися, але Айрін було не спинити.

— ...то я вам скажу, що це Глорія. То була не дівка, а біда, ще й зі злочинного середовища... ні, Джен, я все скажу, бо Кемерон точно хоче знати про все, що діялося в тій клініці!

— Та як Глорія взагалі могла покласти шось Бреннеру в чай... я, до речі,— звернулася Дженіс до Страйка і Робін,— не думаю, шо вона могла...