Читати книгу - "Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов"

Справді, коли вони прийшли, довкола було тихо. Ніч вкривала все своїм темним покривалом і ховала в свої поли те, що не треба було бачити простому смертному. І лише високо в небі мерехтіли тисячі зір. А далеко на горизонті сходив великий блідий місяць – це блекле відображення сонця, котре освічує землю не своїм – чужим світлом.

Влад був абсолютно спокійним. Він підійшов ззаду і ніжно обняв Ілону. Дівчина пригорнулася до нього і відчула те легеньке тепло, яке її гріло. Вони обоє мовчали. тут було просто чудово. Тиша огортала їх в цю мить. Цнотлива романтична картина відкрилася б тому, хто би побачив цих двох отут стоячих в дану хвилину.

Влад поставив голову дівчині на плече так, що Ілона чула зовсім поруч його легеньке дихання. Так, наче б то він спав. І лише зрідка, якщо добре прислухатися, можна було почути як б’ється його серце. Так, наче б воно якось не правильно працювало.

Але в той момент дівчині було якось не до того. Її накивало почуття. Адже, ніхто ніколи не думав, що цей домашній, робочий хлопчик може бути таким чутливим, таким ніжним, таким чесним.

Скільки часу минуло, перш ніж Ілона повернулася до Влада лицем не знав ніхто. Дівчина легким рухом повернулася і, якби не ця кромішня пітьма, їхні погляди зустрілися. Втім, їм це не шкодило. Вони бачили одне одного навіть крізь темноту ночі. Принаймні, Ілона так думала.

Вона прекрасно знала, що хлопець був всидливий. І тому ніколи ні з ким не цілувався. Ілона торкнулася своїми устами його уст. Влад належно відреагував. Як виявилося він не був таким затиснутим, як всі думали. І дуже швидко Ілона пересвідчилася в його майстерності справжнього поцілунку.