Читати книгу - "Ілюзія Бога"

Деякі філософи, найбільшої слави з яких зажив Кант, спробували вивести абсолютні моральні правила з нерелігійних джерел. Попри свою набожність, якій у той час не було альтернатив49, Кант спробував побудувати свою моральну систему на принципі дотримання обов’язку заради зустрічного обов’язку, а не заради Бога. Сформульований ним знаменитий категоричний імператив напучує нас «чинити тільки так, як би ти волів, щоб чинили всі люди на світі». Цей імператив добре спрацьовує щодо брехні. Уявіть світ, у якому всі люди принципово брешуть одне одному, а обман вважається добрим і моральним учинком. У такому світі саме поняття брехні втратить будь-який сенс, позаяк за своїм означенням вона передбачає існування правди. Якщо моральним принципом вважати те, чого ми б хотіли, щоб дотримувалися всі, то брехня не може стати таким принципом, бо втратить тоді сенс. Тобто брехня як правило життя в своїй суті нестійка. Якщо виходити на більш загальний рівень, то егоїзм або паразитування на доброті інших можуть бути корисними мені як окремому егоїстичному індивідові, даючи мені особисту вигоду. Проте я не можу хотіти, щоб корисливий паразитизм став моральним правилом для всіх. Хоча б тому, що тоді мені не буде на кому паразитувати.

Кантівський імператив добре спрацьовує щодо правди та деяких інших випадків. Проте його не так просто поширити на моральність загалом. Хай там що думав Кант, складається враження, що мій уявний апологет мав рацію, стверджуючи, що абсолютистські моральні норми в більшості випадків мають релігійне походження. Чи завжди аморально на прохання смертельно хворого пацієнта переривати його життя, щоб полегшити його страждання? Чи завжди неправильно кохатися з представником своєї статі? Чи завжди аморально вбивати ембріон? Є люди, які так і вважають, стоячи на абсолютних, непорушних позиціях. Вони не допускають жодних обговорень і аргументів. Усі, хто не згоден, заслуговують на кулю в лоб — звісно, метафоричну, а не справжню, хоч у випадку деяких лікарів, які робили аборти в американських клініках, цю фразу було витлумачено дослівно (див. наступний розділ). Але на щастя, моральні норми не обов’язково мають бути абсолютними.

Філософи-моралісти добре знаються на тому, як люди розуміють добро і зло. Як лаконічно заявив Роберт Гайнд, їхня спільна теза полягає в тому, що «навіть якщо моральні приписи не створюються розумом, вони повинні мати розумне обґрунтування»89. Філософів-моралістів ділять на багато різних груп, але в сучасній термінології найважливішим є поділ на деонтологістів (до яких, серед інших, належить Кант) та консеквенціалістів (до яких належать «утилітаристи» на кшталт Джеремі Бентама (1748—1832)). Деонтологія — це просто розумна назва позиції, згідно з якою моральність полягає в дотриманні правил. У дослівному перекладі зі старогрецької це слово означає «наука про те, що зв’язує». Вона не зовсім тотожна моральному абсолютизму, але в книзі, присвяченій релігії, немає сенсу проводити тонке розрізнення між ними двома. Абсолютисти переконані, що існують абсолютні еталони добра і зла. Це імперативи, правильність яких жодним чином не пов’язана з їхніми наслідками. Натомість консеквенціалісти займають прагматичну позицію, вважаючи, що моральність будь-якого вчинку повинна вимірюватися за його наслідками. Одна з версій консеквенціалізму називається утилітаризмом. Це філософський напрямок, пов’язаний з іменами Джеремі Бентама, його друга Джеймса Мілла (1773—1836) та сина останнього — Джона Стюарта Мілла (1806—1873). Утилітаризм часто узагальнюють досадливо неповною фразою Бентама: «Метою моралі та закону має бути найбільше щастя найбільшої кількості людей».

Не завжди моральний абсолютизм виводять із релігії. Проте обґрунтувати абсолютистські моральні норми без звернення до релігії надзвичайно важко. Єдиним її конкурентом у цьому питанні може бути хіба що патріотизм, особливо під час війни. Влучно сказав знаменитий іспанський кінорежисер Луїс Бунюель: «Бог і Вітчизна — неперевершений тандем; вони б’ють усі можливі рекорди з утисків та кровопролиття». Набираючи на війну новобранців, військові офіцери активно надуживають патріотичними почуттями своїх жертв. Під час Першої світової війни жінки вручали молодим чоловікам, які ходили в цивільному одязі, білі пера:

Ой, не хочемо втрати, та тобі час іти,

Королю і Вітчизні повертати борги.

Тоді зневажали людей, які з ідейних міркувань відмовлялися вступати до лав армії, навіть відмовників у ворожому таборі, бо патріотизм вважався абсолютною чеснотою. Важко бути більш абсолютним за кадрових солдатів, гасло яких — «За Вітчизну, правý чи неправý!» Це гасло зобов’язує їх убивати будь-кого, на кого вкажуть пальцем і назвуть ворогом політики завтрашнього дня. Можливі наслідки враховуються, коли ухвалюється рішення оголосити війну. Проте, коли її оголошено, починає діяти абсолютистський патріотизм, з яким за категоричністю та впливом зрівнятися може хіба тільки релігія. Якщо якийсь бідолаха-солдат дозволить собі задуматися про наслідки скоєного й переконає себе не заходити настільки далеко, найпевніше він опиниться перед військовим трибуналом, де отримає смертний вирок.

Відправним пунктом нашої дискусії про моральну філософію була самовпевнена заява прибічників релігії, нібито без Бога моральні норми будуть відносними та довільними. Попри всю нашу повагу до Канта та інших проникливих філософів-моралістів і навіть з урахуванням потенціалу патріотичного шалу, головним джерелом абсолютних норм зазвичай виступають різні священні книги. Однак історія не в змозі обґрунтувати приписуваний цим текстам авторитет. Тож не дивно, що шанувальники священних текстів дуже мало цікавляться (зазвичай вкрай сумнівним) історичним походженням своїх священних книг. У наступному розділі буде показано, що люди, які стверджують, нібито їхні моральні принципи базуються на Святому Письмі, насправді на практиці ним не керуються. І це добре, з чим, гадаю, і вони б, поміркувавши, погодились.

43

Більше ніж я можу, попри всі мої старання, відповісти, за що щиро прошу вибачення.

44

Мене просто ошелешило, коли я прочитав у «Guardian» («Animal Instincts», 27 May 2006), що «Егоїстичний ген» — улюблена книга Джефа Скіллінга, директора горезвісної корпорації «Enron», якого вона надихнула на соціал-дарвіністські погляди. Річард Конніфф блискуче спростував це перекручення: http://money.guardian.co.uk/workweekly/story/0,,1783900,00.html. У передмові до нового видання «Егоїстичного гена», яке видавництво «Oxford University Press» підготувало з нагоди 30-річчя виходу книги в світ, я спробував застерегти читачів від подальших перекручень такого роду.

45

Репутація не обмежується людьми. Нещодавно було показано, що вона спрацьовує і в класичних відносинах реципрокного альтруїзму між тваринами — симбіотичних зв’язках між дрібними рибами-чистильниками та їхніми великими рибами-клієнтами. У ході винахідливо проведеного експерименту було показано, що велика риба-клієнт з вищою ймовірністю допускала до себе конкретного губаня (Labroides dimidiatus), переконавшись зі спостереження за ним, що він сумлінно виконує свої обов’язки з іншим клієнтом, ніж його конкурента з цього самого виду, якщо помічала за останнім недбальство. Див.: R. Bshary and A. S. Grutter, ‘Image scoring and cooperation in a cleaner fish mutualism’, Nature 441, 22 June 2006, 975—978.

46

Вільям Шекспір. Венеціанський купець / Пер. з англ. Ірини Стешенко // У кн.: Вільям Шекспір. Твори в шести томах. Т. 2. — К.: «Дніпро», 1985. — С. 546. — Прим. перекл.

47

Зверніть увагу, що значення кольорів у США прямо протилежне британській традиції, у якій синій колір символізує Консервативну партію, а червоний, як і в решті світу, традиційно асоціюється з політичною лівицею.

48

Генрі Луїс Менкен, знов із притаманним йому цинізмом, назвав сумління внутрішнім голосом, який попереджає нас, коли за нами дивляться.

49

Це