Читати книгу - "Рута. Та, що вірить в кохання, Любава Олійник"

Час, здавалося, зупинився. Слова її прокляття повисли в повітрі, мов грім перед бурею. Але тієї ж миті, коли Василина ще випльовувала останні слова прокляття, Власта твердо сказала:

— З поганого рота та назад у пазуху! Хай твоє зло до тебе ж і повернеться сторицею!

Її голос пролунав, як удар блискавки, розсікаючи темряву. Прокляття, мов чорна стріла, повернулося до Василини, вражаючи її. Вона скрикнула, і її тіло затремтіло, а очі наповнилися жахом. Темна енергія, яку вона випустила, поглинула її саму, залишивши лише тінь від колишньої себе.

Наставники швидко втрутилися, оточивши Василину захисним колом. Її тіло опустилося на землю, а з вуст вирвався останній зойк. Ми стояли в тиші, усвідомлюючи, наскільки небезпечною може бути сила, коли її використовують у гніві.