Читати книгу - "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"

Вибухнувши наостанок своїм сльозогінним реготом, жінки з пташиними голосами залишили туалет. Мія почала стягувати сорочку через голову, оголивши груди Сюзанни, кольору кави з невеличкою додачею молока. Її соски, завжди крихітні, як ті ягідки, тепер набагато побільшали. Соски чекали на ротик.

На внутрішній поверхні сорочки плями лише ледь-ледь проступали. Мія наділа її навиворіт, а потім розстебнула джинси, щоб заправитися. Сюзанна дивилася, мов зачарована, на місце трохи вище чубчика волосся на лобку. Там її шкіра світлішала до кольору молока з невеличкою додачею кави. Нижче йшли білі ноги жінки, з котрою вона бачилася на замковій галереї. Сюзанна розуміла, що, якби Мія зовсім спустила джинси, їй би відкрилися подряпані, побиті гомілки, які вона вже бачила, коли Мія — справжня Мія — задивилася у Дискордії на червоне сяйво, що позначало замок Короля.

Це чимось страшенно налякало Сюзанну, і за мить (роздуми не зайняли більше миті) до неї прийшло розуміння. Якби Мія замінила тільки ті частини ніг, які Одетта Голмс втратила у метро, коли Джек Морт штовхнув її на рейки під потяг, вона була б білою лише від колін і нижче. Але стегна в неї були тепер також білі, а пах світло-шоколадний. Що це за така дивна лікантропія?

— Звичайне тілохватство, — безтурботно встряла Детта. — Скоро в тебе стане білим живіт… будуть білі цицьки… біла шия… білі щічки…

— Перестань, — застерегла її Сюзанна, та коли це Детта Волкер слухалась її застережень? Та й нікого іншого.

— А опісля, насамкінець, ти отримаєш білий мозок, дорога дівице! Мозок Мії! А хіба не чюдово буде? Шо? Отоді ти станеш чисто Мія! Ніхто й не пискне, якщо тобі схочеться кататися в автобузі на переднім сидінні![81]

Потім стегна сховалися під сорочкою; джинси знову було застебнуто. Врешті Мія сіла на кришку унітаза. Перед нею на дверцятах виднівся надряпаний нашвидкуруч напис: ГЛАМУРНА ШАЛАВА ЧЕКАЄ НА КОРОЛЯ!

— Хто така ця гламурна шалава? — спитала Мія.

— Гадки не маю.

— Здається… — важко було, проте Мія себе пересилила. — Гадаю, я заборгувала тобі подяку.

Відповідь Сюзанни була моментальною і прохолодною.

— Подякуй мені правдою.

— Спершу зізнайся, чому ти взагалі допомогла мені, після того як я…

Цього разу Мія не змогла закінчити фразу. Їй подобалось вважати себе хороброю — принаймні достатньо хороброю, щоб служити своєму малюкові, — але цього разу вона не змогла договорити.

— Після того, як ти зрадила чоловіка, якого я кохаю, на користь тих, котрі, якщо подивитися на це діло прямо, служать пішаками Багряного Короля? Після того, як ти вирішила, що буде цілком добре, якщо вони вб’ють дорогу мені людину, аби лиш в тебе залишилася дорога тобі? Тобі про це цікаво знати?

Мії було вкрай неприємно чути такі слова, але вона стерпіла. Мусила терпіти.

— Так, леді, якщо ваша ласка.

Цього разу їй відповіла інша, отим своїм добре відомим голосом — хрипким, нахабним, глузливим, переможним і зневажливим — її цей голос ранив ще гірше, ніж верескливий регіт жінок із пташиною мовою. Набагато гірше.

— Бо мої хлопці вискочили з халепи, ось чому! Геть відтрахали тих мудаків! А кого вони не перестріляли, рознесло вибухом на шмаття.

Мія глибоко стривожилася. Хтозна, чи воно правда, але ця чорнорота жінка сама цілком вірила в те, що казала. А якщо Роланд і Едді Дін залишилися неушкодженими, чи не може бути так, що Багряний Король не такий вже й потужний, такий всемогутній, як їй про нього розповідали? Чи не може бути навіть так, що її завели в оману щодо…

— Стривай, стривай, ти не можеш навіть думати про таке!

— Є й інша причина, чому я допомогла.

Глузлива зникла, повернулася перша. Наразі принаймні.

— Яка?

— Це також і моя дитина, — сказала Сюзанна. — Я не хочу, щоб її вбили.

— Я тобі не вірю.

Але вона повірила. Бо жінка всередині неї мала рацію: Мордред Дескейн з Ґілеаду й Дискордія належали їм обом. Ту, злостиву, воно, можливо, й не обходить, але інша, Сюзанна, явно відчувала потяг до малюка. І якщо вона мала рацію щодо Сейра і тих, що чекали на неї в Діксі-Піґ… якщо вони брехуни й шахраї…

— Стоп. Стоп. Мені нікуди більше йти, окрім як до них.

— Є куди, — швидко мовила Сюзанна. — 3 Чорною Тринадцятою ти можеш потрапити будь-куди.

— Ти не розумієш. Він переслідуватиме мене. Переслідуватиме її.

— Твоя правда, я не розумію.

Насправді вона все розуміла, чи їй здавалося, що розуміє, але… «Перебийся цей день», — так він сказав їй.

— Гаразд. Я спробую пояснити. Я й сама не все розумію — є речі, яких я не знаю, — але розкажу тобі, що зможу.

— Дякую кра…

Сюзанна не встигла договорити, вона знов провалилася, мов та Аліса у кролячу нору. Її понесло вниз — крізь туалет, крізь підлогу, крізь труби під підлогою — в інший світ.

ДЕВ’ЯТЬ

Цього разу її падіння закінчилося не в замку. Роланд розповідав їм деякі історії зі свого мандрівного минулого — про санітарок-вампірок і маленьких лікарів Елурії, про бродячі води Східного Давна і, звісно, історію свого фатального першого кохання — тож це падіння нагадало їй занурення в ті його розповіді. Або в якусь конячу оперу (їх ще називали «дорослі вестерни») на ще порівняно новому телеканалі Ей-Бі-Сі: «Шугафут» з Таєм Гардіном, «Волоцюга» з Джеймсом Гарнером або улюблений серіал Одетти Голмс — «Шаєн» з Клінтом Вокером. (Одного разу Одетта написала листа до редакції, пропонуючи їм одночасно підняти цілину й залучити до себе нову аудиторію глядачів — зняти серіал про мандрівного ковбоя-негра після Громадянської війни. Відповіді вона так і не отримала. І вирішила, що писати той лист взагалі було безглуздям, тільки час згаяла.)

Перед нею була стайня з вивіскою: ДЕШЕВЕ ЛАГОДЖЕННЯ ЗБРУЇ. Вивіска на готелі обіцяла ЗАТИШНІ КІМНАТИ, ВИГІДНІ ЛІШКА. Навкруги розташувалося щонайменше п’ять салунів. Перед одним з них іржавий робот на рипучому гусеничному ходу вертів туди-сюди кулястою головою, транслюючи порожньому місту заклики з гучномовця у формі ріжка, що містився по центру його рудиментарного обличчя: Дівчатка, дівчатка, дівчатка! Є живі цяці, а є кіберки, та нема між ними різниці, ви її не помітите, вони покірно зроблять все, чого вам забагнеться, вони не знають слова «ні», вони дарують задоволення кожним своїм порухом! Дівчатка, дівчатка, дівчатка! Є живі цяці, а є кіберки, та нема між ними різниці, ви її не помітите, коли ловитимете кайф! Вони роблять те, чого бажаєте ви! Вони бажають того,