Читати книгу - "Іван і Чорна Пантера"

— Ти справді такий могутній? — Таумі вимовила це якомога іронічніше.

Костя, мабуть, зрозумів, що, аби відновити довіру, треба казати правду.

— Це мені коштувало двох заводів, одного нафтового родовища й одного корабля, — сказав теж не без іронії. — Притому найкращого мого родовища. Та й корабель… І заводики не найгірші…

— Які жертви!

— Можеш вважати як завгодно. — Бранніков дивився сумно. — Але я не хочу тебе втрачати.

— Гранд мерсі, — сказала французькою (англійською просилося щось інше) Таумі Ремпбелл.

Розкішне ліжко з відкинутою атласною ковдрою було зовсім поруч. Але з-під ліжка визирала чорна кішка, яка пробігла між ними. Вона супроводжувала опівдні їх до аеропорту і хоч була не проти перефарбуватися, не давав сніг, який лежав на узбіччях траси до Шереметьево. Та кішечка все ж соромливо сховалася за найближчу колону, коли Таумі доволі ніжно поцілувала на прощання Костью, котрого зробила своєю непоступливістю значно біднішим.

«Але чи щасливішим? — подумала Таумі вже в салоні літака. — Чи щасливішим… І взагалі… Здається, в мені сидить не черв’як, а крокодил недовіри».

Тут вона відчула: їй нестерпно хочеться побачити Маріонеллу, авжеж, товстунку Маріонеллу, якщо вже мами немає. Давно нема. Чому? Вона, Таумі, теж винна у цьому? Чи тільки Ліонель та ще непутьові братики й сестрички від першого чоловіка? А як помирав її напівзабутий батечко, Джонатан Ремпбелл?

Ще з літака Таумі викликала Маріонеллу до Нью-Йорка. І в аеропорту припала до її широченних грудей-пагорбів.

— Що з тобою, моя дівчинко? — стривожено спитала Маріонелла.

— Нічого. Багато що і… І зовсім нічого…

— Щось трапилося? Тебе хтось образив у тій льодяній Рашен?

— Ні. А втім, довго розказувати. Дуже довго. І не про один цей епізод.

— Ну, як хочеш, моя дівчинко.

— Твоя дівчинка хоче, аби Маріонелла її викупала.

І вже в машині, куди вона сіла поруч з Маріонеллою, нахилившись до її вуха:

— Я хочу тебе, чорна відьмо.

— Що-що? — Маріонелла аж відсунулася.

— Хочу тебе, — тигрині очі Таумі блищали. — Мій язик хоче проникнути у твою велику темну печеру. У твою безодню.

— О Боже! — Маріонелла зойкнула і засопіла. — Що за витребеньки, моя дівчинко?

— Це не витребеньки, — вперто сказала Таумі.

— Ти хоч знаєш, скільки мені років?

Маріонелла покосилася на водія, котрий був за склом і не міг чути їхньої розмови.

— Тобі не стільки, як ти уявляєш, — сказала Таумі. — І не переч. Інакше справді звільню з роботи.

— Після того, як тебе викупаю? — нагадала давню погрозу Маріонелла.

— До того, якщо ти… Ах, дорогуще огидне чудовисько!

Таумі схилила голову на плече Маріонелли й схлипнула.

«Якби хто мене зараз побачив», — подумала.

Її, могутню свавільну Таумі Ремпбелл!

Але вона таки здійснила задумане. Велика чорна Маріонелла, виявляється, гарно пахла.

А наступної ночі Таумі Ремпбелл кохалася з Джеймсом Річардсоном. Психоаналітик виявився дуже ніжним і невмілим. Кілька разів твердив, що про такий фантастичний подарунок долі й мріяти не міг. Таумі всміхнулася, коли він сказав їй це вже після кохання.

А про свою зраду вона вранці повідомила Костью і спитала:

— Між нами все?

— Ні, — почула у відповідь.

— Отже, ти мені прощаєш?

Пауза. Далеке дихання. Уривчасте, важке. Затамоване і уривчасте.

— Я теж кохався цієї ночі з Наташею.

— Наташа?

— Моя дружина.

— Ах ти поганий рашен сволоті! — вибухає Таумі.

— Виходить, тобі можна, моя красунечко? А мені — ні? — Голос у Костьї на диво спокійний.

— Ти хочеш бути з нею? — питає Таумі.

— Ні. Але вона попросила… Сума моїх аліментів… мого відступного… зменшується майже вдвічі.

— Яка ціна за одну ніч! Супермен хрін…

Таумі розроджується словами ще крутішими й брутальнішими. Десь там, у Росії, її Костья не витримує і сміється. Сміх летить через безліч країн й один океан, його не здатні зловити прикордонники й оштрафувати митники.

— Гранд мерсі твоя Наташа, — двома змішаними чужими мовами каже Таумі.

Насправді вона не розуміє — радіти їй чи сумувати? Десь там, на південному заході США, лютує черговий торнадо. А може, й не торнадо. Взимку ці бурі називаються якось інакше. Нью-Йорк не менш засніжений, ніж Москва. Треба навідатися до маєтку-замку, там, певно, зараз дуже гарно. Океан, якщо спуститися вниз десь за кілометр, в цей час сірий, аж сталевий, і по-особливому рокітливий.

Коктейль думок проноситься, змішується в голові Таумі. Одна з думок: може, женити на собі Річардсона? Забезпечена вірність до старості.

«Хіба я буду коли-небудь старою?» — думає Таумі.

І раптом пригадує свою дивну мандрівку до ще дивнішої країни. Конкурс, красунь, точніше, псевдокрасунь, що здається фантомом. Поїдка до села з назвою… О, її вимовити неможливо… Кукур… Куку… Кукур’їчки… О, йес! Вона осилила! Задум божевільного старого Джавіртана… Невже вона, Таумі, могла шукати якийсь череп?

Вона пригадує… Чиє ж обличчя постає перед її очима? Боже мій, того не зовсім здорового на вигляд чоловіка. У Ку-ку… Кукур’їчках… Той чоловік, розповідала перекладачка-вчителька Зіна… Зінаїда… О, йес! Зінаїда казала, що він закоханий в неї, Таумі. У неї багато закоханих. Дуже багато. Але цей чоловік… Зіна казала, що він зберігає її портрет на горищі будинку. Що одного з тих портретів намагався вкрасти rat.[17] А той… О, Джон-Іван забрав портрета… Портрета чи фото… Забрав у щуряки, Іван казав, розповідала Зіна, що було справжнє полювання. Навіть битва.

Таумі сміється, уявивши цю картину, цю сцену.

Закоханий щур? У неї? Ха-ха! Треба десь про це розповісти.

Таумі повеселіла. Та до неї прийшла інша згадка. Тут, в будинку, у сейфі знаходиться череп. І не просто череп, а череп Туммі Маліколоне, Великої Мамби, відьми чи чарівниці, праматері врятованого нею народу ібіро. Що робити з ним?

Ще дорогою до кабінету, в якому зберігався череп Туммі Маліколоне, Таумі вирішила, що має робити.

Вона має повернути черепа Туммі Маліколоне народу ібіро. Він повинен належати цьому маленькому, але гордому народу і знаходитися там, де йому й належить бути — у могилі-пагорбі, насипаному на честь славної дочки народу ібіро.

Того ж дня за її дорученням Ніколь і працівники її аналітичного центру навели довідки. Звернувшись до посольств африканських держав Беніну і Нігерії, вони дізналися, що оскільки більшість народу ібіро проживає в Нігерії, то там же знаходиться і резиденція його величності Вождя і Короля ібіро Самбутсахве Маліто II. Посольство Нігерії послало запит до відповідного міністерства, ті звернулися до короля. Через тиждень від короля надійшло офіційне запрошення, в якому говорилося, що король Самбутсахве щасливий дізнатися, що така славна