Читати книгу - "Купальниця"

у Москві, на фестивалі імені Чехова та в польському Гданську.

До імені Кароліни Кужвій само собою доєднається ще одне —

Купальниця.

Незабаром вона зіграє у резонансній виставі для двох ак-

торів у «Театрі в кошику» разом із Лідією Данильчук, на яку

колись дивилася з німим захватом, але й подумати не могла, що працюватимуть колись разом. На останньому курсі отри-

має запрошення на зйомки фільму «Су-27, субота, 27-е» про

Скнилівську трагедію, про події суботи 27 липня 2002 року

у Львові під час святкового авіашоу.

Власне, з цих трьох ролей почнеться кар’єра актриси. Але

Купальниця, як перший помітний крок, залишиться визна-

чальною, а назва завжди обертатиметься десь поруч з ім’ям.

Кароліна гратиме і головні, й епізодичні ролі, у театрі та кіно, і всього їй трапиться на цьому шляху доволі — і радості, і бо-

лю, і злетів, і падінь. Кароліна Кужвій стане першою україн-

ською володаркою «Оскара». Український фільм за її участі

отримає три нагороди Академії кіномистецтв — за сценарій, 233

операторську роботу та за головну жіночу роль. Ще через

кілька років однією з найпрестижніших у світі стане вітчиз-

няна кінонагорода, і актриса матиме три таких статуетки на

поличці у своєму заміському будинку під Києвом.

У численних інтерв’ю Кароліна Кужвій охоче говоритиме

про творчість, особливості акторської роботи і про свої пла-

ни, але її особисте життя залишатиметься таємницею за сі-

мома замками. «Купальниця — квітка зі щільно стуленими

пелюстками, — пояснюватимуть цей феномен журналісти, —

вона нікого не пускає у свою душу». Завдяки Кароліні Куж-

вій виникне мода зберігати своє приватне життя у секреті, але

протримаються ці віяння недовго. Про її захоплення, рома-

ни, стосунки з чоловіками буде відома лише та інформація, яку вишуковуватимуть дошкульні журналісти. Вона ж ніко-

ли не допомагатиме дізнатись про себе щось більше.

Дехто запевнятиме, що своїм успіхом актриса не остан-

ньою мірою завдячуватиме братові Роберту Кері, який ще

на початку її кар’єри зрозуміє, куди вітер дме, і стане мене-

джером майбутньої зірки. Пліткуватимуть, що Роберт із йо-

го фінансовим чуттям перший второпав, буцімто на сестрі

можна буде добряче заробити, а все інше лише вдало скла-

лося й припасувалося, бо Робертові Кері вдалося об’єднати

творчі можливості сестри та свій організаторський талант, і то саме тоді, коли театр та кіно почали оговтуватись від

тривалого шоку. Кароліні до тих розмов буде байдуже, а Ро-

бертові й поготів.

Подейкуватимуть, що вона має чоловіка, непублічну лю-

дину, далеку від театру та кіно, але його ніколи не бачитимуть

з нею на публіці. Попри це їй приписуватимуть численні ро-

мани, і деякі з чуток матимуть підстави для своєї появи.

У 2043 році до ювілею актриси вийде художньо-біографіч-

ний роман про неї, у якому буде чимало вигадок, пафосу та

напівправди. Історія попелюшки починатиметься зі студент-

ських років. Серед помилок книжки закрадеться й твердження

234

про те, що працювати на телебаченні та у студентському теа-

трі Кароліна Кужвій почала під час навчання в університеті.

Події першого року самостійного життя дівчини залишаться

поза увагою — так, ніби 18-річна Кароліна одразу після за-

кінчення школи вступила на акторське відділення.

Дітей у актриси не буде. Вона все життя зберігатиме теплі

стосунки з доньками свого брата та з їхніми дітьми, своїми

онуками.

* * *

…Одного сонячного надвечір’я наприкінці травня, коли за-

кінчаться, нарешті, усі ювілейні святкування і Кароліна по-

вернеться до роботи, їй привезуть додому сценарій зі студії.

Вона і через тридцять років залишиться вірною звичці чита-

ти сценарій на папері, казатиме, що так краще сприймає текст.

Заскочена архаїчними захцянками своєї підопічної — ох вже

ті зірки! — дівчинка, помічниця режисера, охоче погодиться

заїхати до актриси додому, щоб принагідно глянути на неї

зблизька. Вона бачила її лише одного разу, на зйомках, випад-

ково, завдяки товаришеві, що провів її того дня, ще новачка

в кіносвіті, на студію. Кароліна Кужвій приїхала тоді на зні-

мальний майданчик бліда й тиха, як осінній ранок, у який, власне, все й відбувалось; вийшла з авто не в гуморі, уника-

ючи розмов і навіть поглядів. Але щойно запрацювала каме-

ра, невидима сила торкнулась її чола, актриса стала вищою, обличчя спалахнуло і вона — відповідно до ролі — узялася

впевнено й насмішкувато закручувати навколо себе енер-

гетику вибухового епізоду. Одного з найкращих у фільмі епі-

зодів, як виявилось згодом. Відпрацювала своє, погляд згас, зіщулилась, прошепотіла щось, нахилившись до режисера,

загорнулась у поданий кимось жовто-помаранчевий палан-

тин — тільки її й бачили.

Зараз, якщо Кароліна Кужвій погодиться на запропонова-

ну роль, вони працюватимуть над спільною картиною…

235

Помічниця режисера знайшла господиню за невеличким

ошатним будинком, у зеленій садовій альтанці. Стіни альтан-

ки утворило коло щільно висаджених один попри одного ку-

щів ялівцю. Дашок, укритий сосновою гонтою за давньою

технологією, тримався на кількох високих стовпах, нижня

половина яких губилась у густих заростях вічнозелених рос-

лин. На підлозі з кругляків міцного дерева, за столиком, пле-

теним з лози, у такому ж ажурному легкому кріслі сиділа

господиня — в ароматах розігрітого під сонцем ялівцю. Під-

велася гості назустріч, відклавши книжку. Уся у сіро-білому, жодних прикрас, обличчя без косметики, пишне волосся за-

колоте на потилиці, привітний погляд сумних очей. На екра-

ні вона виглядає значно молодшою. А зблизька — жінка як

жінка, нехай не п’ятдесяти, але точно сорока років.

Кароліна теж встигла роздивитись свою гостю, її юне вес-

нянкувате обличчя, худі руки, вкриті ластовинням, диваку-

вате вбрання, без сумніву, власного дизайнерського втілен-

ня. Остання мода така — завдяки новітнім можливостям за

п’ять хвилин перетворювати основу готового одягу на при-

пасовану до свого смаку та фігури індивідуальну модель. Бав-

ляться діти…

— Уперше привожу сценарій, — усміхнулась руденька піс-

ля обміну привітаннями.

Подала прозору теку зі стосом паперу. Оце «вперше при-

вожу» додала з ввічливості, вирішивши, що кілька привітних

слів не зашкодить. Але щойно сказала, як одразу відчула дво-

значність вимовленого. Як ніби уїдливо дорікнула: не було, мовляв, іншої роботи для помічника режисера, окрім — як

її? — кур’єрської. Похопившись, спробувала виправитись:

— Я не те маю на увазі, що ви не хотіли, як усі… а те, що…

не звикла, що хтось на папері читає…

Руденька остаточно заплуталась і почервоніла. Її волосся ме-

дово світилось у навскісних променях сонця, Кароліна помі-

тила це ще тоді, як вона наближалась