Читати книгу - "Енеїда"

Ренське (рейнське) – сорт привозного вина.

Курдимон (кардамон) – південна рослина з сімейства імбирних. Насіння з нього служило пряною приправою.

Спуст – міра горілки: троє відер.

Запуст – заговіни, пущення, останній день перед постом, коли готували особливо багатий обід з скоромних (м'ясних або молочних) страв.

З старосвітського хутора до міста їздять не часто. Тому поїздку «за мальованням» використовують і для закупки «розного припаса», до якого входить всього-навсього рейнське й пиво, – напоказ. Всі інші «заморські вина», які питимуть гості Латина, – домашнього виробу. Тут і в подальших строфах щедрим джерелом гумору служать претензії скупого та провінціально відсталого хуторянина Латина на царський, великопанський блиск і пишність.

40 – 41.

«Мальовання» – те саме, що російські «лубочні картинки», «лубок» (назва – від корзин із лубу: кори липового дерева, в яких мандрівні крамарі розносили свою продукцію). Латин приймає лубок (тодішній мистецький ширпотреб) за «роботи первійших майстрів». У панських будинках дорогі картини на полотні і шкірах кріпили до стін на спеціальних дерев'яних підрамниках, а не «ліпили», як малювання в світлиці Латина. Уже цей штрих, крім типових лубочних сюжетів, яскраво свідчить, про яку продукцію йдеться.

У переліку «всяких всячин», якими прикрасили стіни Латинового палацу, І. Котляревський дотримується історико-хронологічної послідовності: від прадавніх легендарних часів (українська примовка: «За царя Гороха, як людей було трохи»; російська: «Давно, когда царь Горох с грибами воевал» – Даль. – С. 30) до реальних історичних постатей другої половини XVIII ст.

Як Александр цареві Пору Давав із військом добру хльору – картина зображує битву царя Олександра Македонського з індійським царем Пором.

Чернець Мамая як побив – йдеться про поєдинок ченця Пересвєта з татарином перед Куликовською битвою (1380). Про Куликовську битву (Мамаєвє побоїще) існувало багато лубочних сюжетів.

Як Муромець Ілля гуляє, як б'є половців, проганяє – як Переяслів боронив – про Іллю Муромця, його подвиги, перемогу над Солов'єм-розбійником теж відомо багато лубочних сюжетів.

Бова з Полканом як водився. Один другого як вихрив – сюжет про Бову-королевича походить з Франції, там відомий уже в добу розквіту рицарського роману (XI – XII ст.). У нас Бова з'явився десь у кінці XVI – на початку XVII ст. як герой повісті. Мав широку популярність, з літератури перейшов у народну творчість, перейнявши риси героя казок. Серед подвигів Бови-королевича – перемога над страховиськом, напівлюдиною-напівсобакою Полканом.

Майже через сто років після виходу «Енеїди» у київському лубочному виданні 1896 р. Бова на ілюстрації зображений у типовому одязі запорізького козака. Тут образ Бови злився з образом козака-нетяги Голоти.

На славному рицареві

Опанча рогозовая,

Поясина хмелевая,

А на ногах сап'янці,

Що видно п'яти і пальці.

А ще на Бові бідному шапка бирка,

Зверху дірка,

Хутро голе,

Околиця – чисте поле,

Вона травою пошита,

Дрібним дощем прикрита

(див.: Кузьмина В. Д. Рыцарский роман на Руси: Бова. Петр Златых Ключей. – М., 1964. – С. 99).

Продовжує жити Бова і в сучасному українському фольклорі (див.: Українські народні казки, легенди, анекдоти. – К., 1958. – С. 51 – 61).

Як Соловей-харциз женився – Соловей-харциз (розбійник) – персонаж, відомий з російських билин, менше – з українських казок. Нібито жив у лісах поблизу Чернігова і свистом убивав подорожніх, які йшли до Києва. Переміг Солов'я-розбійника богатир Ілля Муромець.

Як в Польщі Желізняк ходив – Залізняк Максим (народився на початку 40-х років XVIII ст. – рік смерті невідомий) – запорізький козак, керівник народного повстання на Правобережній Україні проти польської шляхти у 1768 р. (Коліївщина). Повстання розгорнулося на Правобережній Україні, на території теперішніх Черкаської і Київської областей, що входили тоді до складу Польщі. Залізняк прийшов в район повстання з невеликим загоном козацької сіроми із Запорізької Січі, яка була тоді в нижній течії Дніпра. Звідси – вираз «Як в Польщі Желізняк ходив». Портрет реального Максима Залізняка до нас не дійшов. Мабуть, його й не було. Сучасний дослідник українського живопису XVIII ст. П. Жолтковський пише: «Народні художники… створили своєрідну галерею образів ватажків гайдамацького руху. Напевне, існували ще й інші, не збережені до нашого часу народні полотна на цю тему. Можливо, на такий твір вказує згадка І. Котляревського про картину в світлиці царя Латина – «Як в Польщі Желізняк ходив» (Жолтковський П. М. Український живопис XVII – XVIII ст. – К., 1978. – С. 312). Але дослідник не звернув належної уваги на ту обставину, що Котляревський пише не про живопис, а про лубок, де про портретну схожість з оригіналом не дбали.

Патрет був француза Картуша – Картуш (Луї Домінік, 1693 – 1721) – відомий французький розбійник. Тривалий час очолював ватагу, яка діяла в Парижі та його околицях. Пригоди Картуша (дійсні й вигадані) знайшли широке відображення в літературі, народних переказах, лубочних картинках.

Против його стояв Гаркуша – популярний ватажок гайдамацьких загонів, запорожець Гаркуша Семен (народився близько 1739 – рік смерті невідомий). І після придушення Коліївщини очолював селянські повстанські загони на Лівобережжі. Про нього складено багато народних оповідань і пісень.

А Ванька-каїн впереді – Ванька-каїн (справжнє прізвище Іван Осипов, 1718 – рік смерті невідомий) був знаменитим московським злодієм середини XVIII ст. Один час – ватажок московського злочинного світу, співробітничав з карним розшуком, видаючи незначних злочинців і оберігаючи тих, з якими був у змові. Засуджений до смертної кари, яку замінили карою батогами і каторгою. У другій половині XVIII – першій половині XIX ст. поряд з Картушем виступав героєм російської лубочної літератури та лубочних картинок. До картинок додавалися бродяжницькі та розбійницькі пісні, які в народі інколи називали Каїновими. Йому легенда приписувала російську народну пісню «Не шуми, мати, зеленая дубравушка».

42.

Перед нами постає комедійна, карикатурна картина вбрання відсталого хуторянина, що хоче з'явитися перед гостями великим вельможею. На урочистий прийом Латин одягає плащ з клейонки, який в той час брали з собою пани в дорогу на випадок дощу, при юму застебнутий циновим, тобто олов'яним, найнижчого гатунку ґудзиком. Такі ґудзики були на мундирах солдат та чиновників нижчого рангу («братії з циновими ґудзиками»). На голову Латин надів капелюх, тобто теплий шерстяний головний убір. Капелюхом називали також теплу зимову шапку-вушанку, можливо, саме її мав на увазі Котляревський. На ноги Латин надів кинді, тобто повстяні калоші, призначені, як відомо, для виходу на вулицю в дощову погоду. Обмежений хуторянин вважав їх, певне, панським взуттям. В одній з російських билин, записаних у XIX ст., великий