Читати книгу - "Вона"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дівчата піднялись на гору.
— Правда, це ніби не з нами відбувається? — Анна повалилась на ліжко й усміхалась до стелі.
— Так… Але я однаково чудово розумію, що я не змінилась, нічого не змінилось, сон мене може покликати в будь-який час і я поїду. І можу не повернутись. І я розумію, що поки ми тут готуємось до вечері, десь у світі інші борці борються з нечистю, хтось виходить переможцем з двобою, хтось терпить поразку. Що потойбічні істоти скрізь, маскуються. Усі маскуються й добрі й погані. І Я НІ НА МИТЬ ПРО ЦЕ НЕ ЗАБУВАЮ.
— Але чи могла ти подумати, що з нами може статись щось хороше? Що ми теж заслуговуємо на щось таке ж як і в простих людей.
— Але ми не прості люди), — Марі сіла біля подруги.
— Ти не проста), — Анна припіднялась і поглянула на подругу.
— Ми всі). Але так), зараз ми як ніколи схожі на простих людей, якщо не брати до уваги за яких умов ми до цього прийшли).
— Ой, крихітко, ну ти не можеш не ускладнювати). Просто насолоджуйся моментом), — і Анна знову лягла на ліжко.
І поки вони переодягались, хлопці все підготували. За вечерею всі жартували, сміялись і насолоджувались смачною їжею та вином))). Марі дивилась на все це і не могла повірити, що це все відбувається насправді. Вона дивилась на друзів, Тараса, які про щось говорили. Анна голосно й весело засміялась. Марі завмерла на секунду, вона хотіла зберегти в пам’яті саме цей момент. Момент, коли вони всі разом і всі абсолютно щасливі. Марі поглянула на Тараса. Що чекатиме їх? Перевела погляд на Анну. Яке життя її чекає після одруження? І чи щось взагалі зміниться? Поглянула на Андрія. Яку мрію він знайде в житті? Адже Анна тепер його. Ця нездійсненна мрія стала реальністю. Але зараз, саме в цей момент вона не хотіла думати ні про що, Марі насолоджувалась моментом.
Повечерявши, Тарас запропонував посидіти в кабінеті і ще чогось випити. Вони посідали парами й пили вино, усі були веселі й розігріті.
— Боже, Марі, ти ж об’їхала пів країни, — в голосі Анни відчувалось захоплення. — Стільки напевно бачила різних місць?
— У мене зазвичай немає часу на екскурсії, — Марі промовила це з невеликою тінню суму, і водночас її тішило захоплення Анни.
— Ти ж просто супер герой. Ти робиш те, що іншим не під силу. Ні, ні це правда! — ніби запевняючи усіх у своїй правоті. Хлопці просто слухали й хитали головою. — Ти ж перемагала таких створінь, просто побачивши яких, ми б померли з переляку.
Марі помітно ця розмова почала засмучувати, адже вона нібито пробуджувалась від сну.
— А того перевертня, ти ж його можна так сказати врятувала! Хоча явно, що він не пухнастий цуцик). Доречі, він тобі дзвонив? — раптом Анна замовкла і поглянула на Тараса, з таким виглядом нібито ляпнула зайвого.
— Ні, не дзвонив, — Марі коротко відповіла, але вже відчула невдоволення Тараса, тому розуміла, що на цьому розмова не закінчиться.
— Марі, що за перевертень? — Тарас вимогливо глянув на Марі.
— Коли я від’їздила, — почала Марі, уже на той час невдоволена, адже складалось таке враження, нібито вона виправдовується. — Не змогла вбити перевертня. Адже це все таки людина. Пообіцяла допомогти йому… Раптом з рідних людей його ніхто не зрозуміє. От дала йому свій номер. Щоб раптом що…
— Це той хлопець, у якого ти свій одяг залишила? — Тарас, видно з усього, був дуже незадоволений таким ходом подій. Тому це питання вже лунало як докір.
— Я його не залишала, я йому його віддала, — Марі не збиралась продовжувати розмову.
— І ти вважаєш це нормальним. Це так завжди буде? — Тарас не на жарт завівся.
— Я не збираюсь продовжувати цю розмову. Тобі не здається, що ти перегениєш палицю? — Марі сердито поглянула на Тараса. Відчуваючи, що він ні з того ні з сього почав страшенно сердитись і ревнувати її.
— Я перегинаю, а ти не перегинаєш? Хтозна де, хтозна з ким? — Тарас зіскочив на ноги.
І Анна, й Андрій мовчки спостерігали за сваркою. Анна почувалася розгубленою, боялась бовкнути ще щось зайве. Андрій же вважав, що його п’ять копійок зараз будуть недоречними. Марі підхопилась. Вона ледь не вибухнула від люті.
— А ти молодець. Ні дійсно, молодець. Тепер я знаю, що буде далі. Навіть гадати не потрібно. Ти вже все показав. А здається, ще вчора ти мені торочив, що ми з усім справимось!!!
Гнів Марі змінився великими сумними думками.
— То навіщо ж було все це говорити? — Марі поглянула на Тараса, сповненими болю і печалі очима.
Марі обійшла Траса, зачепивши його плече але навіть не поглянувши на нього. Він хотів схопити її за руку, але вона її висмикнула.
— Марі…
— Я буду спати на горі. Вже пізно, — Марі не повернулась ні до друзів, ні до Тараса.
Марі вийшла, а в кімнаті повисла важка тиша, яка здавалось зараз усіх розчавить. Так всім стало тяжко.
— Ми вже теж підемо, — Андрій піднявся з дивану і простягнув руку Анні.
— Вона відійде. Не може вона довго ображатись… Завжди швидко відходить, — Анна доторкнулась до Тарасового плеча.
Анна з Андрієм вийшли, а Тарас так і залишився стояти посеред кімнати. Він знав, Марі не пробачить йому. Він дав слово і так по — дурному його не дотримав.
Марі всю ніч не зімкнула очей. Вона так і пролежала, дивлячись в темну стелю. Вона знала, що так і буде, тому битись в істериці, плакати, мучити себе роздумами Марі не збиралась. Але заснути все одно не могла. Казок не буває. Або не буде точно для неї. Там, за дверима, її реальне життя. Те, що на неї
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вона», після закриття браузера.