Читати книгу - "Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті, Річард Докінз"

вищий — приблизно 1,5. Можливо, тривимірний світ життя на деревах вимагає додаткової обчислювальної потужності для контролю точності стрибків, а ще більше для вибудовування ефективних шляхів крізь лабіринт гілок, що можуть або не можуть сходитися далі. У мавп він добряче вищий від середнього, а у великих мавп (особливо в нас із вами) ще вищий. Виявляється, що в мавп одні види мають вищий EQ, ніж інші, і, що цікаво, існує певний зв’язок між цим показником і їхнім способом життя: комахоїдні та плодоїдні мавпи мають більші мізки відносно своїх розмірів, ніж листоїдні. Це дає деякі підстави стверджувати, що для пошуку листя, якого навколо повно, тварині потрібна менша обчислювальна потужність, ніж для пошуку плодів, які іноді знайти непросто, або ловлі комах, що активно намагаються втекти. На жаль, схоже на те, що насправді тут усе складніше і що важливішими можуть бути інші змінні, такі як рівень метаболізму. Загалом у ссавців м’ясоїдні зазвичай мають трохи вищий EQ, аніж травоїдні, на яких вони полюють. У читача можуть виникнути деякі ідеї щодо того, чому так відбувається, але перевірити їх буде доволі складно. У будь-якому разі, хоч якою б була причина, схоже, що це — факт.

Але годі про сучасних тварин. Джерісон відтворив імовірний EQ вимерлих тварин, що сьогодні існують лише у вигляді скам’янілостей. Оцінювати розміри їхнього мозку йому доводилося, роблячи гіпсові зліпки внутрішнього боку черепних коробок. Для цього знадобилося чимало здогадів та оцінних суджень, але межі похибки є не такими великими, щоб звести нанівець усю виконану роботу. Зрештою, методи знімання гіпсових зліпків можна перевірити на точність за допомогою сучасних тварин. Ми вдаємо, що висохлий череп — це все, що залишилося від якоїсь сучасної тварини, використовуємо гіпсовий зліпок для оцінювання розмірів її мозку на основі самого лише черепа, а потім порівнюємо зі справжнім мозком, аби побачити, наскільки точною була наша оцінка. Такі перевірки на сучасних черепах підтверджують правильність оцінок Джерісона щодо мізків давно вимерлих тварин. Насамперед його висновок полягає в тому, що з плином (мільйонів) років мізки мають тенденцію ставати більшими. У будь-який конкретно взятий час травоїдні зазвичай мали менші мізки, ніж сучасні їм м’ясоїдні, які на них полювали. Але більш пізні травоїдні зазвичай мали більші мізки, ніж більш ранні, і те саме можна сказати про більш пізніх м’ясоїдних. Схоже на те, що на прикладі скам’янілостей ми бачимо гонитву озброєнь (чи радше низку поновлюваних гонитв озброєнь) між м’ясоїдними і травоїдними тваринами. У цьому проглядається особливо цікава паралель із людськими гонитвами озброєнь, оскільки мозок — це «бортовий комп’ютер», використовуваний як м’ясоїдними, так і травоїдними, а електроніка є, мабуть, тим елементом людських технологій озброєння, що сьогодні вдосконалюється найшвидше.

Чим же закінчуються гонитви озброєнь? Іноді вони можуть призводити до вимирання однієї сторони, у разі чого друга, можливо, припиняє еволюціонувати в цьому конкретному напрямку й фактично починає навіть «регресувати» з економічних причин, які ми невдовзі розглянемо. В інших випадках економічні тиски можуть зумовлювати повну зупинку гонитви озброєнь, навіть попри те що одна сторона у певному сенсі постійно випереджає другу. Візьмімо, наприклад, швидкість бігу. Має бути якась крайня межа швидкості, з якою здатні бігати гепард чи газель, — межа, встановлена законами фізики. Але ані гепарди, ані газелі цієї межі поки що не досягли. Обидва види тварин відштовхуються від якоїсь нижчої межі, яка, на мою думку, є економічною за своїм характером. Техніка високих швидкостей обходиться недешево. Вона вимагає довгих кісток ніг, потужних м’язів, об’ємистих легень. Ці речі може отримати будь-яка тварина, якій справді потрібно швидко бігати, але за них треба платити. Причому платити доводиться ціну, що різко зростає. Ця ціна вимірюється в тому, що економісти називають «альтернативними витратами». Альтернативні витрати чогось вимірюються як сума усіх інших речей, від яких треба відмовитись, аби це щось отримати. Витратами на відправлення дитини до приватної платної школи є всі ті речі, яких ви в результаті не можете собі дозволити купити: нова автівка, відпустка у теплих краях (якщо раптом ви настільки багаті, що можете легко собі дозволити всі ці речі, то альтернативні витрати на відправлення вашої дитини до приватної школи можуть бути близькими до нуля). Для гепарда ж ціною відрощування більших м’язів ніг є всі інші речі, які він міг би зробити з матеріалами та енергією, використаними на створення цих м’язів, — наприклад, виробництво більшої кількості молока для своїх дитинчат.

Ніхто, звісно, не припускає, що гепарди справді виконують у своїх головах якісь обчислення! Усе це робиться автоматично звичайним природним відбором. Конкурентний гепард, що не має таких великих м’язів ніг, бігає, можливо, не так швидко, але він має ресурси, які можна виділити на вироблення додаткової кількості молока й таким чином виростити ще одне дитинча. Більше дитинчат виростять ті гепарди, яких гени забезпечили оптимальним компромісом між швидкістю бігу, виробництвом молока і всіма іншими витратними статтями їхнього бюджету. Яким є оптимальний компроміс між, скажімо, виробництвом молока і швидкістю бігу, не очевидно. Він, безумовно, буде різним для різних видів і може коливатися всередині кожного виду. Поза сумнівом лише, що такі компроміси будуть неминучими. Коли й гепарди, й газелі досягнуть максимальної швидкості бігу, яку вони «можуть собі дозволити» з урахуванням їхньої власної економіки, гонитва озброєнь між ними добіжить кінця.

Їхні відповідні економічні точки зупинки можуть залишити їх не на одному рівні. Здобич може зупинитися, витрачаючи на оборонне озброєння більшу частину свого бюджету, ніж хижаки на наступальне. Одна з причин цього виводиться в моралі байки Езопа: «Заєць бігає швидше за лисицю, бо ризикує своїм життям, тоді як лисиця ризикує лише обідом». З погляду економіки це означає, що окремо взяті лисиці, які перекидають ресурси на інші справи, можуть досягти більшого успіху, ніж окремо взяті лисиці, що витрачають практично всі свої ресурси на полювання. У популяції ж зайців, з другого боку, баланс економічної переваги зміщується в бік тих окремо взятих зайців, що багато витрачають на спорядження для швидкого бігу. Результат таких економічно збалансованих бюджетів усередині виду полягає в тому, що гонитва озброєнь між видами зазвичай добігає взаємно стабільного кінця, де одна сторона буде попереду.

Ми навряд чи станемо свідками гонитви озброєнь у динаміці, бо вона навряд чи розгортається в якийсь конкретний «момент» геологічного часу на кшталт нашого. Але тварин, що трапляються в наш час, можна інтерпретувати як кінцеві продукти гонитви озброєнь, що розгорталась у минулому.

Отже, підіб’ємо підсумок цього розділу. Гени відбираються не через притаманні їм якості, а з огляду на їхні взаємодії з навколишнім середовищем. Особливо важливою складовою навколишнього середовища того чи іншого гена є інші гени. Загалом причина такої важливості цієї складової полягає в тому, що інші гени теж змінюються з плином поколінь у процесі еволюції. Це передбачає два основні типи наслідків.

По-перше, це означає, що відбір надаватиме перевагу тим генам, які мають властивість «співпрацювати» з іншими генами, з якими вони ймовірно зустрінуться в обставинах, що сприяють співпраці. Це особливо, хоча й не виключно, справедливо для генів усередині одного виду, бо гени всередині одного