Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

кому вона багато чим зобов’язана, то, звичайно, здоровий глузд підказує їй дужче напосідати на цього свого ворога, ніж на якогось зовсім стороннього. Бо щоб у такому випадку виправдати свою жорстокість і невдячність, вам треба зробити його негідником. Не в тім річ, що ви невихований самолюб і лютуєте через невдачу в своїх спекуляціях, ні, ні, це ваш партнер найпідлішою зрадою і найганебнішими намірами донів вас до цієї невдачі. Вже хоча б для того, щоб бути послідовним, переслідувач зобов’язаний показати, що потерпілий - негідник, а то його самого вважатимуть шахраєм.

До того ж, як правило (і це дозволяє всім невблаганним кредиторам не відчувати мук сумління), люди, що попали в скруту, рідко бувають зовсім чесні - принаймні так здається. Вони не в усьому признаються, перебільшують свої шанси на успіх, приховують своє дійсне становище, запевняють, що їхні справи йдуть дуже добре, тим часом як вони безнадійні, усміхаються (яка ж то смутна усмішка!), стоячи на межі банкрутства, ладні вхопитися за будь-який привід, аби тільки відтягти кінець, узяти будь-де грошей, аби тільки протриматися ще кілька днів. «Так тобі й треба, коли ти такий нечесний!» - переможно вигукує кредитор, лаючи нещасного банкрута. «Чого ти хапаєшся за соломинку?» - каже тверезий глузд тому, хто тоне. «Негіднику, чого ти зволікаєш, чому не віддаси себе в руки «Газети»? Однаково не минеш її!» - радить успіх бідолашному невдасі, що борсається в темному вирі. Хто не бачив, як найщиріші друзі і найчесніші люди починають підозрювати одне одного, коли йдеться про грошові справи? Всі так роблять. І, по-моєму, кожен має рацію, вважаючи, що всі, крім нього,- шахраї.

Осборна нестерпно дратувала згадка про те добро, яке йому зробив Седлі, а таке почуття завжди розпалює в серці ворожість. До того ж йому треба було зірвати заручини свого сина з дочкою Седлі; а оскільки справа зайшла дуже далеко і йшлося про щастя, а може, й честь бідолашної дівчини, то треба було знайти вагому причину для зриву, отже, Джон Осборн мусив довести, що Джон Седлі справді страшний негідник.

Тому на зустрічах з кредиторами він так жорстоко й глузливо напосідався на бідолашного збанкрутованого Седлі, що мало не довів його до розриву серця. Він негайно заборонив Джорджеві зустрічатися з Емілією, погрожуючи, що прокляне його, якщо той не послухається, і всіляко ганив невинну дівчину, називаючи її підлою, хитрою інтриганкою. Лють і ненависть найчастіше й веде до того, що треба обмовляти невинну людину й вірити в ту брехню, щоб, як ми вже казали, бути послідовним.

Коли настав крах, коли офіційно оголосили про банкрутство, коли Седлі виїхали з Рассел-сквер, коли надійшла заява, що Джордж пориває з Емілією і її коханню, її щастю, її вірі в людей настав кінець,- заява надійшла у формі безцеремонного листа Джона Осборна, який кількома рядками повідомляв Емілію, що з огляду на негідну поведінку її батька всі зобов’язання між їхніми родинами втрачають свою чинність,- коли надійшов цей остаточний вирок, він не вразив дівчину так глибоко, як побоювались її батьки, чи, швидше, як побоювалась мати, бо Джон Седлі був геть убитий своїм банкрутством і своєю ганьбою. Емілія зблідла, але сприйняла звістку спокійно. Це тільки підтвердило похмурі передчуття, що давно вже зродилися в її серці. Вона ніби прочитала свій вирок, отримала кару за давній злочин. А полягав той злочин у тому, що вона покохала надто щиро, надто палко і всупереч глуздові. Своїми думками Емілія і тепер не поділилася ні з ким. Переконавшись, що всі її надії пропали, вона не стала нещаснішою, ніж була тоді, коли ще тільки відчувала біду, але не зважувалась її визнати. Вона переїхала з великого будинку в маленький, зовсім не помітивши зміни, і майже весь час просиджувала в своїй кімнатці, з кожним днем поволі в’янучи і марніючи. Я не хочу сказати, що всі дівчата схожі на Емілію. У вас, наприклад, люба міс Буллок, від такого навряд чи розбилося б серце. Ви твереза дівчина і дивитесь на світ так, як треба. Не скажу також, що й моє серце розбилося б, воно, щоправда, страждало, але, як бачите, витримало. Але є чимало душ саме таких - ніжних, ламких і страшенно вразливих.

Коли старий Джон Седлі думав про стосунки між Джорджем і Емілією чи заводив про це мову, його охоплювала майже така сама лють, як і містера Осборна. Він тоді лаяв і самого Джорджа, і його родину, називаючи їх жорстокими, підлими й невдячними. Немає такої сили на світі, присягався він, що змусила б його віддати дочку за сина такого негідника; він наказав Емілії викинути Джорджа з голови і віддати йому всі до одного подарунки й листи, які тільки були в неї.

Дівчина пообіцяла і навіть спробувала виконати його наказ. Вона знайшла якихось дві чи три дрібнички, витягла з шухляди листи, ще раз перечитала їх, наче й так не знала напам’ять, але не змогла розлучитися з ними. Це було понад її силу, вона притулила їх до грудей, як, ви, мабуть, бачили, мати тулить свою мертву дитину. Емілії здавалося, що вона помре або збожеволіє, якщо її позбавлять цієї останньої втіхи. Як вона, бувало, цвіла і сяяла, коли приходили ці листи! Як у неї стукотіло серце і як вона квапилася до своєї кімнати, щоб прочитати їх на самоті! Коли вони виявлялися холодними, як те закохане серденько вміло відшукати в них ласку! Коли вони бували короткі й егоїстичні, скільки виправдань вона вміла знайти для того, хто їх писав!

Над цими нічого не вартими клаптиками паперу Емілія думала день і ніч. Вона жила своїм минулим, кожен лист викликав у неї згадку про якусь обставину, пов’язану з ним. Як добре вона все пам’ятала! Як Джордж дивився на неї, який він мав настрій, як він був одягнений, що він їй казав і яким тоном - ці реліквії і спогади загиблого кохання були єдиним, що їй залишилось на світі. Вона жила тільки тим, що охороняла мертве кохання.

Емілія палко бажала вмерти. «Тоді,- думала вона,- я завжди була б з ним». Я не схвалюю поведінки Емілії і не маю наміру ставити її взірцем для міс Буллок. Міс Буллок краще за цю бідолашну дівчину знає, як порядкувати своїми почуттями. Вона ніколи так не скривдила б себе, як нерозважна Емілія, що безповоротно подарувала своє кохання, віддала своє серце, нічого за це