Читати книгу - "Королівство шахраїв"

Женя вже здавалася не такою впевненою, проте сказала:

— Я кажу тобі, що ми маємо вислухати її.

— Гаразд, — погодилася Зоя. — Я чекаю з розплющеними очима й готовим серцем. Зацікав мене, Ніно Зенік.

Матаяс знав, як це — зустрітися віч-на-віч із наставником, якого ти ідеалізував, знову відчути себе боязким учнем, що прагне догодити. Він повернувся до Ніни і сказав фієрданською:

— Не дай їм себе залякати. Ти вже не та дівчинка, якою була. Ти не просто солдат, яким можна командувати.

— То чому мені хочеться знайти куточок і там порюмсати?

— Це кругла кімната. У ній немає кутків.

— Матаясе...

— Згадай, що ми пережили. Згадай, для чого ми сюди прийшли.

— Мені здавалося, ми всі розмовляємо керчинською, — уїдливо зауважила Зоя.

Ніна знову стисла Матаясову долоню, потім відкинула назад волосся і сказала:

— Я потрапила в полон до дрюскелле. Матаяс допоміг мені втекти. Матаяс потрапив у полон у Керчу. Я допомогла йому втекти. Мене взяв у полон Ярл Брум. Матаяс допоміг мені втекти. — Матаясові не дуже подобалося те, як вправно вони двоє потрапляли в полон.

— Ярл Брум? — перепитала Зоя нажахано.

Ніна зітхнула.

— Це був важкий рік. Присягаюся, я поясню вам усе, і, якщо ви вирішите, що мене слід запхати в мішок і викинути в Соколину ріку, я погоджуся без зайвих плачів. Але ми сьогодні прийшли сюди, тому що я бачила атаку солдатів Кхерґууд у Західній Клепці. Я хочу допомогти вивезти цих гришників за місто, поки шуанці їх не знайшли.

Зоя була на кілька сантиметрів нижчою за Ніну, проте їй усе одно вдалося задерти носа і подивитися згори вниз, коли вона озвалася:

— І чим ти можеш допомогти?

— У нас є корабель. — Поки що це технічно не було правдою, але Матаяс не збирався сперечатися.

Зоя відмахнулася від неї рукою.

— У нас теж є корабель. Він застряг за кілька кілометрів від берега. Керч і Рада Потоків заблокували гавань. Жодне іноземне судно не може причалити чи відплисти без спеціального дозволу від члена Торговельної Ради.

Отже, Каз мав рацію. Ван Ек скористався всім своїм можливим впливом на уряд, щоб упевнитися, що Бреккер не вивезе Кувея з Кеттердама.

— Авжеж, — погодилася Ніна. — Проте наш корабель належить члену керчинської Торговельної Ради.

Зоя з Женею ззирнулися.

— Гаразд, Зенік, — озвалася Зоя. — Тепер я тебе слухаю.

Ніна розповіла Зої та Жені деякі деталі, хоча Матаяс зауважив, що вона не згадувала Кувея і взагалі уникала розмов про Льодовий Двір.

Коли жінки вийшли сходами нагору, щоб обговорити пропозицію, залишивши позаду себе Ніну з Матаясом, біля входу до кімнати, під водоймою, з’явилося двійко озброєних вартових.

Матаяс прошепотів фієрданською:

— Якщо равканські шпигуни чогось варті, твої друзі збагнуть, що це ми викрали Кувея.

— Не шепочи, — теж фієрданською, але звичайним голосом відповіла Ніна. — Це лише змусить вартових щось запідозрити. Урешті-решт я розповім Зої та Жені всю правду, але пригадай, як близько ми були до того, щоб убити Кувея. Я не певна, що Зоя теж вирішить зберегти йому життя, принаймні поки він не опиниться на безпечних равканських землях. Вона не мусить знати, хто на човні, поки він не причалить до Ос Керво.

«На безпечних равканських землях». Слова важким клубком застрягли в Матаясовому нутрі. Він палко бажав вивезти Ніну з міста, проте в перспективі податися до Равки йому нічого не здавалося безпечним.

Ніна, певно, відчула його стурбованість, оскільки додала:

— Равка — найбезпечніше місце для Кувея. Йому потрібне наше заступництво.

— А на що схоже заступництво Зої Назяленскі?

— Правду кажучи, вона не така погана. — Матаяс скептично глипнув у відповідь. — Насправді вона жахлива, проте вони з Женею бачили безліч смертей під час громадянської війни. Не вірю, що вони хочуть, щоб кров лилася й далі.

Матаяс сподівався, що це правда, проте, навіть якщо так усе й було, хлопець не був певен, що це матиме значення.

— Пам’ятаєш, що ти казала мені, Ніно? Ти мріяла, щоб король Ніколаї промаршував на північ і стер усе на своєму шляху.

— Я сердилася...

— Ти мала право сердитися. Ми всі його маємо. У тому-то й біда. Брум не зупиниться. Дрюскелле не зупиняться. Вони вважають своєю священною місією знищення таких, як ти. — Це була і його місія теж, і Матаяс досі відчував недовіру, потяг до ненависті. Він проклинав себе за це.

— У такому разі ми знайдемо спосіб змінити їхню думку. Думку всіх. — Дівчина якусь мить роздивлялася його. — Сьогодні ти скористався сутінковою бомбою. Змусив Вілана її зробити?

— Так, — зізнався фієрданець.

— Чому?

Він знав, що відповідь Ніні не сподобається.

— Я не був певний, як парем вплине на твою силу. Якби мені довелося утримувати тебе від наркотиків, мені могла знадобитися можливість битися з тобою так, щоб не нашкодити тобі.

— І ти прихопив її сьогодні на той випадок, якщо ми вскочимо в халепу?

— Так.

— Із Гришами.

Хлопець кивнув, готовий почути Нінині настанови, проте дівчина лише задумливо дивилася на нього. Вона нахилилася ближче.

Матаяс кинув стурбований погляд на спини вартових, що виднілися крізь відчинені двері.

— Не зважай на них, — порадила Ніна. — Чому ти ніколи не цілував мене, Матаясе?

— Зараз не час...

— Через те, хто я така? Через те, що ти й досі боїшся мене?

— Ні.

Серцетлумачниця змовкла, і хлопець бачив, як вона бореться зі словами, що їй хотілося сказати.

— Через те, як я поводилася на кораблі? Як учинила тієї ночі... коли намагалася змусити тебе віддати мені залишки парем?

— Як ти можеш так думати?

— Ти завжди називав мене безсоромницею. Гадаю... гадаю, зараз мені соромно. — Ніна здвигнула плечима. — Це відчуття схоже на пальто, що тобі не пасує.

— Ніно, я присягнув тобі.

— Але.

— Твої вороги — мої вороги, і я залишатимусь на твоєму боці проти будь-яких недругів... зокрема проти цього проклятого наркотику.

Дівчина захитала головою, наче він говорив дурниці.

— Я не хочу, щоб ти був зі мною через якусь присягу чи тому, що гадаєш, наче мусиш захищати мене чи маєш повернути мені якийсь дурнуватий кревний борг.

— Ніно... — почав він, але змовк. —