Читати книгу - "Якщо кров тече"

Джером зітхає.

— Не «Як там твоя книжка, Джею»? Не «Ти знайшов того шоколадного лабрадора, Джею»? Якого я, до речі, знайшов. Живого й здорового.

— Молодець. То як там твоя книжка, Джею?

— Уже на сторінці 93, — каже він і змахує рукою. — Лечу, наче вітер.

— Це добре. Ну а де вона?

Джером виймає з кишені телефон і запускає додаток «WebWatcher».

— Сама подивись.

Барбара вивчає екран.

— Аеропорт Портленда? Портленд, що в Мейні? Що вона там забула?

— Може, подзвониш їй та спитаєш? — каже Джером. — Просто скажи: «Джером тихцем поставив тобі на телефон програму для стеження, Голліберрі, тому що ми переймаємося через тебе, то як — що ти там робиш? Розказуй, подружко». Думаєш, їй сподобається?

— Не жартуй так, — каже Барбара. — Вона буде супер­зла. Це вже погано, але ж її це ще й поранить — ось що гірше. Крім того, ми знаємо, що тут діється. Правда ж?

Джером натякнув, просто натякнув, що Барбара мог­ла б зазирнути до історії браузера на комп’ютері Голлі, коли піде по ті фільми для шкільної доповіді. Якщо, звісно, її пароль удома такий самий, як на роботі.

Виявилося, що так і є, і хоч Барбара й почувалася неймовірно кріпово і сталкерно через те, що передивлялася історію пошуку своєї подруги, вона все одно зробила це. Тому що Голлі була не схожа на себе після мандрівки до Оклахоми й подальшої подорожі до Техасу, де її мало не вбив навіжений коп на ім’я Джек Госкінз. У тій історії було набагато більше, ніж її щасливий порятунок, і вони обоє це розуміли, але Голлі відмовлялася про це говорити. Спочатку це здавалося природним, тому що помалу з її очей зник той загнаний погляд. Вона повернулася до норми… принаймні за мірками Голлі. А тепер десь зникла, подалася робити щось таке, про що не захотіла розповідати.

Тож Джером вирішив вистежити місцеперебування Голлі через «WebWatcher».

А Барбара передивилася історію її пошуку в інтернеті.

А Голлі — довірлива душа, коли йшлося про друзів, — не стерла її.

Барбара з’ясувала, що Голлі передивилася багато трейлерів майбутніх фільмів, заходила на сайти «Роттен Томейтоуз» і «Гаффінгтон Пост», а також кілька разів бувала на сайті знайомств, що називався «Серця і друзі» (хто б міг подумати?), але більша частина її недавніх пошуків стосувалася терористичного акту в середній школі імені Альберта Макріді. Вона також шукала про Чета Ондовскі, телерепортера з WPEN у Піттсбурзі, заклад під назвою «У Кловсона» в П’єрі, що в Пенсильванії, а також когось на ім’я Фред Фінкель, котрий виявився оператором WPEN.

Барбара пішла з усім цим до Джерома й спитала, чи йому не здається, що Голлі може бути на краєчку якогось дивацького зриву, до якого її, можливо, підштовх­нув вибух у школі Макріді.

— Може, вона через це знову переживає той час, коли її двоюрідну сестру Джейні підірвав Брейді Гартсфілд?

З історії пошуків Джером, звісно, припустив, що Голлі взяла слід якоїсь дуже поганої людини, але ще одна можливість здалася — принаймні йому — не менш імовірною.

— «Серця і друзі», — каже він тепер сестрі.

— То й що?

— Тобі не спадало на думку, що Голлі могла, тільки не роззявляй рота, знайти з ким заночувати? Або принаймні зустрітися з тим, із ким переписувалася?

Барбара дивиться на нього з роззявленим ротом. Спочатку хоче зареготати, але це минається. Вона каже тільки:

— Гммм.

— Тобто? — питає Джером. — Поділися здогадами. Ви ж ходите на дівчачі посиденьки…

— Говориш як сексист, Джею.

Він не звертає на це уваги.

— У неї є друг чоловічого роду? Зараз або взагалі?

Барбара ретельно це обдумує.

— Знаєш, не думаю. Може, вона й досі незаймана.

«А ти, Барбі?» — миттєво проскакує в голові Джерома, але старшим братам не слід ставити певні питання своїм вісімнадцятирічним сестрам.

— Вона не лесбійка чи що, — поспіхом провадить Барбара. — Вона ніколи не пропускає фільмів із Джошем Броліном, а коли ми дивилися той тупий попкорн про акулу, то я точно чула, як вона застогнала, коли побачила Джейсона Стейтема без сорочки. Ти справді думаєш, що вона могла поїхати аж до Мейну на побачення?

— Сюжет закручується, — каже він, вдивляючись у телефон. — Вона не в аеропорту. Якщо наблизити, видно, що це «Ембасі Сьютс». Вона, певно, п’є шампанське з якимось хлопцем, котрий любить дайкірі з молотою кригою, прогулянки під місячним світлом і розмови про класичні фільми.

Барбара ніби націлюється вдарити його кулаком в обличчя і розтискає долоню лиш в останню секунду.

— Ось що я тобі скажу, — каже Джером. — Думаю, нам краще не лізти в це.

— Справді?

— Таки так. Треба пам’ятати, що вона пережила Брейді Гартсфілда. Двічі. І що б там не сталося в Техасі, вона й те подолала. У неї трохи хитається дах, але основний каркас… він із доброї сталі.

— Це точно, — каже Барбара. — Коли я дивилася її браузер, то почувалася… гиденько.

— Я через це теж почуваюся гиденько, — каже він і тицяє в мітку на телефоні, що вказує на «Ембасі Сьютс». — Я ще посплю з цим, але якщо почуватимусь так само вранці, то кину це діло. Вона хороша жінка. Хоробра. І самотня.

— І має відьму за матір, — додає Барбара.

Джером не заперечує.

— Можливо, нам просто треба дати їй спокій. Дати самій упоратися з тим, що там у неї коїться.

— Може, й так.

Але видно, що Барбарі це не подобається.

Джером схиляється вперед.

— Я одне знаю точно. Вона ніколи не дізнається, що ми за нею стежили. Так?

— Ніколи, — каже Барбара. — І про те, що я піддивилася в її історію пошуків.

— Добре. Це ми з’ясували. Можна мені тепер попрацювати? Хочу дописати ще дві сторінки, перш ніж вимкнутися.

17

Голлі далека від того, щоб вимкнутися. Насправді, вона тільки зараз візьметься за справжню роботу, призначену на вечір. Вона думає, чи не стати спершу на коліна для ще однієї молитви, але вирішує, що то буде прокрастинацією. Вона нагадує собі, що Бог помагає тому, хто сам собі помагає.

У рубрики «Чет на сторожі» є власний сайт, і якщо комусь здається, що його десь нагріли, той може подзвонити йому на безкоштовний номер. На цій лінії хтось приймає дзвінки двадцять чотири години на добу, і на сайті сказано, що всі звернення абсолютно конфіденційні.

Голлі глибоко вдихає і дзвонить. Усього через один гудок:

— «Чет на сторожі», мене звуть Моніка, чим можу допомогти?

— Моніко, мені треба поговорити з містером Ондовскі. Це терміново.

Жінка відповідає доладно й без вагань. Голлі впевнена, що вона має на екрані перед собою сценарії розмов із можливими варіаціями.

— Перепрошую, мем, але Чет або вже закінчив робочий день, або поїхав на завдання. Я залюбки прийму вашу контактну інформацію і передам йому. Також буде корисно вказати суть вашої споживацької скарги.

— Це не зовсім споживацька скарга, — каже вона, — але таки стосується споживання. Передайте йому