Читати книгу - "Якщо кров тече"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Цього разу воно власноруч спричинило бійню, і якщо йому це зійде з рук один раз, воно вчинить так знову. Наступного разу загиблих може бути ще більше, і Голлі цього не допустить.
Вона розкриває ноутбук на вбогому заміннику письмового столу в номері й знаходить електронного листа від Бреда Белла, якого чекала.
«До листа прикладені файли, які ви просили. Будь ласка, використовуйте матеріали розважливо і не залучайте нас. Ми зробили що могли».
«Ну, — думає Голлі, — не зовсім». Вона завантажує додатки, а тоді телефонує Денові Беллу. Очікує, що знову відповість Бред, але це старий. Його голос трохи ожив. Подрімати завжди допомагає — Голлі й собі дрімає, коли може, але в останні дні нагода не випадає так часто, як їй би хотілося.
— Дене, це Голлі. Можна ще одне питання?
— Питай.
— Як виходить, що він стільки разів змінює роботу, а його не викривають? Це ж доба соціальних мереж. Я не розумію, як це працює.
Кілька секунд чути тільки важке дихання допоміжним киснем. Тоді він говорить:
— Ми з Бредом балакали про це, в нас є певні здогади. Він… воно… стривай, Бред просить клятий телефон.
Чутно гомін, у якому неможливо розібрати слова, але Голлі розуміє суть: старому не подобається, коли в нього забирають голос. Тоді говорить Бред:
— Ви хочете знати, як йому вдається здобувати роботи на телебаченні?
— Так.
— Це хороше питання. Дуже хороше. Ми не впевнені, але нам здається, що він проростає.
— Проростає?
— Репортерський термін. Проростання — це спосіб пробитись у серйозну лігу для радіоведучих і телерепортерів. У таких містах завжди існує щонайменше один локальний телеканал. Маленький. Без зв’язків з великими. З мізерною платнею. На них зазвичай розповідають про справи місцевої громади. Від відкриття нового мосту до благодійних акцій і засідань міської ради. Цей тип пробивається в ефір там, працює кілька місяців, а тоді подає резюме на котрийсь із більших каналів, приклавши до нього свої записи з маленького місцевого каналу. Хто побачить ті записи, той зразу подумає, що наш хлопець добре працює. Справжній профі. — Бред коротко сміється. — А як інакше? У нього ж щонайменше шістдесят років практики…
Старий перебиває його. Бред каже, що зараз їй розповість, але Голлі це не влаштовує. Вона раптом втрачає терпець із ними обома. День був довгий.
— Бреде, ввімкніть гучний зв’язок.
— Га? А, добре, слушна думка.
— Я думаю, що він починав ще на радіо! — реве Ден.
Він ніби думає, що це як розмовляти через консервні банки, з’єднані вощеною ниткою. Голлі кривиться й віддаляє телефон від вуха.
— Дідусю, можна говорити тихіше.
Ден стишує голос, але трошечки.
— На радіо, Голлі! Ще до того, як телебачення почало існувати! А перед радіо він міг розповідати про пролиту кров у газетах! Бог знає, скільки він — воно — живе на світі.
— Крім того, — каже Бред, — у нього, мабуть, повна шухляда рекомендацій. Певно, що та личина, яку ви називаєте Джорджем, пише якісь із них для Ондовскі, а те, що зветься Ондовскі, пише їх для Джорджа. Розумієте?
Голлі розуміє… начебто. Це нагадує їй один Біллів жарт про те, як двоє брокерів опинилися на безлюдному острові й забагатіли, продаючи одне одному свій одяг.
— Дай мені сказати, чорт забирай, — каже Ден. — Я все розумію не гірше за тебе, Бредлі. Я не тупий.
Бред зітхає. Жити з Деном Беллом, певно, нелегко, думає Голлі. З іншого боку, життя з Бредом Беллом теж, мабуть, не встелене трояндами.
— Голлі, йому це вдається, бо на ринку тележурналістики у великих мережах попит на таланти перевищує пропозицію. Люди просуваються нагору, хтось залишає цю справу… а він знається на цій роботі.
— Воно, — каже Бред. — Воно знається на цій роботі.
Голлі чує кашель, а потім Бред каже дідусеві випити котрусь із пігулок.
— Господи, ти завжди будеш такою бабцею?
«Як Фелікс і Оскар із серіалу “Дивна пара”, кричать один на одного через віковий бар’єр, — думає Голлі. — Міг би вийти хороший ситком, але коли йдеться про отримання інформації, то це болото».
— Дене, Бреде, будь ласка, припиніть… — «гризтися», хочеться сказати їй, але Голлі не може змусити себе вимовити це, хоч і доволі накручена. — Припиніть вашу дискусію на хвилинку.
Западає блаженна тиша.
— Я розумію, про що ви говорите, і це до певної міри логічно, але як щодо його трудової історії? Де він вчився на журналіста? Хіба ніхто цим не цікавиться й не питає?
Ден похмуро каже:
— Він, мабуть, каже, що на певний час випав зі справи, а тепер вирішив повернутися.
— Але насправді ми не знаємо, — каже Бред. Він говорить роздратовано — чи тому, що не може відповісти на питання Голлі так, щоб вдовольнити її (або й себе самого), чи тому, що його назвали бабцею. — Послухайте, якийсь пацан у Колорадо вдавав із себе лікаря майже чотири роки. Призначав ліки, навіть робив операції. Можливо, ви про це читали. Йому було сімнадцять, а він удавав, що двадцять п’ять. Він не закінчив жодного університету, не кажучи вже про медичний. Якщо він зміг проскочити, то цей аутсайдер — і поготів.
— Ти договорив? — питає Ден.
— Так, дідусю. — І зітхає.
— Добре. Бо я маю питання. Ти збираєшся з ним зустрітися, Голлі?
— Так.
Разом зі знімками Бред прислав скріншот із порівнянням спектрограм Фрімена, Ондовскі й Філіпа Генніґена, він же підривник Джордж. Наскільки Голлі бачить, усі три ідентичні.
— Коли?
— Сподіваюся, що завтра, і я б хотіла, щоб ви обидва не говорили про це ані слова. Зможете?
— Так, — каже Бред. — Звісно, зможемо. Правда, дідусю?
— Якщо ти потім розповіси нам, що сталося, — каже Ден. — Звісно, якщо зможеш. Я колись був копом, Голлі, і Бред працює з копами. Мабуть, ми не мусимо казати тобі, що зустріч з ним може бути небезпечна. Буде небезпечна.
— Я знаю, — тоненько каже Голлі. — Я сама працюю з колишнім копом.
«А перед ним працювала з іще кращим», — думає вона.
— Ти берегтимешся?
— Намагатимусь, — каже Голлі, але знає, що завжди настає мить, коли треба припинити берегтися. Джером говорив про птаха, який переносить зло, наче вірус. Увесь запорошений, імлисто-сірий, сказав він. «Якщо хочеш упіймати його і скрутити його довбану шию, — думає вона, — то неодмінно настане час, коли треба припинити берегтися». Їй здається, що це станеться не завтра, але скоро.
Скоро.
16
Джером перетворив горище над гаражем Робінсонів на письменницький куточок і використовує його для роботи над книжкою про прапрадідуся Альтона, також відомого як Чорна Сова. Цього вечора він працьовито пише, коли до нього приходить Барбара й питає, чи вона не заважає. Джером каже, що йому саме час відпочити. Вони беруть собі кóли з холодильничка, що притулився під похилою площиною дашка.
— Де
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо кров тече», після закриття браузера.