Читати книгу - "Якщо кров тече"

Бред запустив файл, і я почула голос Фрімена, тільки різкіший і ясніший. Бред сказав, що почистив аудіо і прибрав фоновий шум. Назвав це «промив доріжку». Звук долинав через динамік айпада. А на екрані я бачила той голос так, як видно звукові хвилі внизу телефона або планшета, коли тепаєш по іконці мікрофона, щоб відправити аудіоповідомлення. Бред назвав це спектрограмою голосового відбитка і сказав, що він є їх сертифікованим дослідником. Йому траплялося давати свідчення в суді.

Ти бачиш, як у цьому випадку проявилася та сила, про яку ми говорили, Ралфе? Я бачу. Дід і онук. Один знається на малюнках, інший — на голосах. Якби когось із них не було, ця істота, цей аутсайдер і досі носив би різні обличчя й ховався на видноті. Дехто назвав би це удачею або збігом, як виграшні номери в лотереї, але я в це не вірю. Не можу і не хочу.

Бред поставив аудіо Фрімена з місця авіакатастрофи на повтор. Далі він відкрив файл Ондовскі з репортажем із-під школи Макріді й теж поставив на повтор. Голоси лягли один на один, перетворивши всі слова на беззмістовне торохтіння. Бред заглушив звук і пальцем розвів дві спектрограми, Фріменову — у верхню половину екрана, а Ондовскі — у нижню.

«Ви бачите, так?» — спитав він.

Звісно, я бачила. Однакові піки й провали рухались обома спектрограмами майже синхронно. Були незнач­ні зміни, але загалом голос той самий, попри шістдесят років, що їх розділяли. Я спитала Бреда, як два графіки звукових хвиль можуть бути такими схожими, якщо Фрімен і Ондовскі говорили різне.

«Його обличчя змінюється, тіло змінюється, — сказав Бред, — але голос завжди лишається той самий. Це називається голосовою унікальністю. Він намагається вплинути на це: іноді трохи підвищує тембр, іноді понижує, іноді навіть пробує додати акцент, — але не дуже старається».

Я сказала: «Тому що він упевнений, що фізичних змін разом зі зміною місця досить».

«Думаю, так, — сказав Бред. — І ще. У кожного своя унікальна манера мовлення. Певний ритм, що визначається особливостями дихання. Гляньте на піки. Це Фрімен наголошує певні слова. Гляньте на провали, де він робить вдих. Тепер гляньте на Ондовскі».

Вони однакові, Ралфе.

«Є ще дещо, — сказав Бред. — Обидва голоси перепиняються на словах, в яких є с або схожий звук. Думаю, що колись, бозна-наскільки давно, ця істота шепелявила в розмові, але, звісно, кореспонденту не можна шепелявити. Він навчився виправляти цей звук, торкаючись язиком піднебіння, щоб тримати його далі від зубів, бо саме так і утворюється шепелявий звук. Це ледве чутно, але таки помітно. Послухайте».

Він поставив мені уривок з репортажу Ондовскі біля школи, ту частину, де він каже: «Вибуховий пристрій міг бути в приймальні або комірці поблизу».

Бред спитав, чи я почула. Я попросила поставити ще раз, аби переконатися, чи це не просто моя уява намагається почути те, що описав Бред. То була не уява. Ондовскі каже: «Вибуховий при…стрій міг бути в приймальні або комір…ці побли…зу».

Далі Бред поставив уривок Пола Фрімена з місця катастрофи в 1960-му. Фрімен каже «Його викинуло із задньої частини літака, після чого він приземлився в сніговому заметі». І я знову почула це, Ралфе. Ті коротенькі паузи на «із задньої», «частини», «сніговому» тощо. Язик торкався піднебіння, щоб не шепелявити.

Бред запустив на планшеті третю спектрограму. То був Філіп Генніґен, що брав інтерв’ю в юнака з «Пульса», в якого туш розмазалася по щоках. Я не чула юнака, бо Бред вичистив його голос разом з фоновим шумом на кшталт сирен і розмов людей. Було чутно тільки Генніґена, тільки Джорджа, і він ніби був з нами в одній кімнаті. «На що воно було схоже всередині, Родні? І як ви змогли втекти?»

Бред ставив цей запис тричі. Піки і долини на спектрограмі збігалися з тими, що й досі показувалися вгорі — з голосами Фрімена й Ондовскі. То була технічна частина, Ралфе, я її розуміла, але що дійсно мене переконало, від чого в мене побігли дрижаки — це ті коротенькі паузи. Коротша на «схоже», довша на «всере­дині» — тут шепелявому треба старатися особливо сильно, щоб таке слово підкорилося.

Бред спитав, чи я задоволена, і я сказала, що так. Хто не пройшов через те, через що пройшли ми, не був би з цього задоволеним, але я була. Він не такий, як наш аутсайдер, котрому доводилося залягати у сплячку на час перетворення і якого не було видно на відео, але це точно двоюрідний чи троюрідний брат тієї істоти. Ми ще так багато не знаємо про них, і думаю, що ніколи не дізнаємося.

Мені треба спинитися, Ралфе. Я сьогодні не їла нічого, крім бейґла і сендвіча з куркою, та ще шматочка складеника. Якщо скоро щось не вкину, то, мабуть, знепритомнію.

Розкажу далі пізніше.

15

Голлі замовляє доставку з «Доміно» — маленьку вегетаріанську піцу і велику колу. Коли юнак приносить замовлення, вона дає чайові, керуючись простим правилом Білла: п’ятнадцять відсотків від рахунку, якщо послуга надана нормально, і двадцять відсотків, якщо послуга надана добре. Цей юнак прибув швидко, тому вона дає повні чайові.

Вона сідає до маленького столика під вікном, жує собі й стежить, як на паркінг «Ембасі Сьютс» прокрадається присмерк. Там блимає вогниками різдвяна ялинка, але Голлі ніколи в житті не відчувала так мало різдвяного духу. Сьогодні та істота, яку вона вистежує, була тільки на екрані телевізора й спектрограмах на айпаді. А завтра, якщо все піде так, як вона надіється (а надія — її друге ім’я), вони зустрінуться лице в лице. Ото буде страшно.

Але так треба — вона не має іншої ради. Ден Белл надто старий, а Бред Белл надто наляканий. Він різко відмовився, навіть коли Голлі пояснила, що її плани на Піттсбург не можуть наразити його на жодний ризик.

— Ви цього не знаєте, — сказав Бред. — З того, що нам відомо, не виключено, що він телепат.

— Я сходилася з такою істотою лице в лице, — відповіла Голлі. — Якби воно було здатне до телепатії, то я була б мертва, а воно б досі жило.

— Я не поїду, — сказав Бред. Його губи тремтіли. — Я потрібен дідусеві. У нього дуже слабке серце. Хіба у вас нема друзів?

Є, і один з них дуже хороший коп, але навіть якби Ралф був в Оклахомі, то чи наражала б вона його на ризик? У нього є родина. У неї ні. Що ж до Джерома… ні. Нізащо. Піттсбурзька частина її пророслого плану справді не повинна бути небезпечною, але Джером захоче взяти участь у решті, а це вже небезпечно. Є ще Піт, але в її партнера уяви майже нуль. Він зробить, що проситимуть, але поставиться до цього як до жарту, а Чет Ондовскі — це що завгодно, але не жарт.

Ден Белл міг би стати проти перевертня, коли був молодший, але в ті роки він вдовольнявся простим наглядом, заворожено стежачи, коли цей журналіст-­поплавок знову вигулькне біля наступної катастрофи. Можливо, раніше він майже жалів його, але тепер усе змінилося.