Читати книгу - "Невдячна іграшка 18+, МАРСА ЧАУНІК"

Авто заїхало на брущатий майданчик перед будинком. Стас пропускає машину Меланії, а потім і сам заїжджає в гараж, паркується  й глушить мотор. Сидимо мовчки. Нетерплячий стукіт у бокове вікно, Меланія. Станіслав опускає скло й до салону вривається знервований голос: 

– Маєвський, не затримуйся, я чекатиму на тебе у спальні. Швиденько покажи дівчинці її кімнату, все решта обговоримо завтра. Я втомилася, мені потрібен твій глибокий професійний масаж, котику, – і вже грайливо, зупинивши погляд на мені, розмашисто відчиняє двері. Актриса. – Коханий, я сьогодні розраховую на тебе, ти ж знаєш, що ти найкращий в цьому ділі.

Після тих слів Грабовська проводить рукою обличчям Стаса, коротко пристрасно засмоктує його губи так, щоб я точно помітила її запал і, кокетливо посміхаючись, захлопує двері автомобіля. Маєвський посміхається їй крізь вікно, і вона прямує до ліфта. Сиджу мовчки, наче миш у кутку, щоб її не помітили. Так хочеться стати невидимкою, в той момент, а ще краще зникнути. Не горю бажанням все це спостерігати. Неймовірно дратує така поведінка Грабовської. 

У мене чомусь складається враження, що та дамочка з якогось переляку побачила в мені суперницю і так демонстративно щоразу натякає мені, що Станіслав її чоловік, вже зайнятий,  і мені зась до нього. Погляд Меланії чітко говорить: «Навіть не смій, дівчинко. Тобі не під силу зі мною тягатися, інакше тобі це дорого обійдеться».

Задумуюсь над тим: якби я була Стасу потрібна, то я б не зважала на ці попередження й точно перемогла б у тому двобої, я це знаю.  Я молода, красива… Та, на жаль, Станіслав Маєвський полюбляє дам бальзаківського віку, а не юних німф. Тому я навіть не буду пробувати, доки не переконаюсь у протилежному. А за той час підросту, подорослішаю, і можливо тоді Маєвський побачить в мені жінку.

Вирішую, що зрештою штамп в паспорті та обручка на пальці, це ще не вирок, якщо немає почуттів, а в серці холод. Не знаю, але чомусь мені так видалось, жіноча інтуїція підказала чи що, що Стас не кохає ту дамочку, Грабовську Меланію, а просто спить з нею, і між ними, крім сексу, ще якийсь взаємовигідний розрахунок. 

А ось і підтвердження моїм словам: Грабовська зникає за дверима ліфта, а Стас прикладає долоню до губ і тягне. Здається, що він намагається стерти той її поцілунок. Напевне це і є робота підсвідомості, яку проконтролювати не вийде, бо навряд він робить це спеціально та ще й так демонстративно при мені.

Маєвський повільно повертає голову до мене і тихо каже:

– Валю, пробач, вона не завжди така. Не розумію, яка муха сьогодні її вкусила.

А я не розумію навіщо він виправдовується переді мною. Виходить, йому не байдуже що я подумаю, хоч за великим рахунком, це така фігня – мої думки, те, що я подумаю з приводу цього. Він дорослий, зрілий чоловік, і може чинити, як хоче. Однак, Станіслава Маєвського чомусь це зачіпає. Пригадую, як він якось доводив мені, що рахується з моєю думкою. Спробую поступово  розібратись – чому?

Можливо у словах Ілони є раціональне зерно, вона права? Тоді зовсім інша справа, і я боротимуся за тебе, Стасе, з цією самовпевненою дамочкою, а від завтра почну спокушати тебе обережно, делікатно, не лякаючи. Бо ти ж правильний, відповідальний, і не зв'язуєшся з малолітніми дівчатками. Ні, не почну, не відразу, спочатку подорослішаю, а то зроблю ще гірше: Маєвський дистанціюється від мене.

Нічого, якщо проблема тільки в цьому, то я потерплю, залишилось зовсім трішки. А потім, дорогенький мій мучителю, я влаштую собі відрив: заніжу тебе, зацілую, за… до нестями, коханий мій, найбажаніший чоловік на світі. Головне, щоб я була тобі потрібна, щоб ти мене до нестями хотів, кохав. Ех, Станіславе Максимовичу, де ти взявся на мою бідну голову… Мої думки такі навіжені, такі нестримні, такі примарні, а реальність поки невтішна, Сумно приречено видихаю, а Станіслав торкається моєї долоні:

– Все буде добре, Валю, не сумуй. Я тобі обіцяю. Я з тобою, дівчинко моя.

На що я тільки іронічно посміхаюся: «Боже, що він сказав? Ти з Грабовською, Стасе, не зі мною. Не обманюй ні мене, ні себе». Цікаво, чи прочитав, чи зрозумів він той мій погляд, бо вголос я лиш кажу:

– Все добре, не турбуйся. 

– Тобто ми можемо йти? –  Маєвський зависає поглядом в моїх очах. Нестерпний, вреднючий, милий… Ствердно хитаю головою, не озиваючись. Здається, він розуміє мою згоду. – Тоді йдемо. Я тобі тут все покажу... Твою кімнату та все інше. Ти звикнеш. Зрештою, це ж ненадовго.  Ми будемо часто відвідувати твій дім, а потім ти переїдеш туди. Й тоді все зміниться кардинально. До речі, твоє питання вже вирішено остаточно. Днями треба поїхати підписати документи. Мої юристи вже все підготували. І ще… Ти знаєш, я переконався, що бумеранг таки працює.

– Тобто, – зводжу брови на переніссі, дивуючись.

– Той негідник тепер валятиметься по лікарнях не менше року. Кажуть, послизнувся у ванні та якось дуже невдало впав. Зламав собі ногу  й ніс, і отримав ще якісь незначні гематоми. Не дивись так на мене, дівчинко. Деталей не знаю, навіщо мені це? – удає, що не в курсі справи, але примружені очі й хитрувата посмішка його видають. Здогадуюся, мій закоханий месник – Віталік. Стас, очевидно, прикрив. 

Маєвський відчиняє мені двері, авто, з багажника дістає валізи… Піднімаємося на поверх, показує кухню:

– Валю, повну екскурсію домом зроблю тобі завтра. Сьогодні вже пізно, ти втомлена, а зараз ходімо, проведу до твоєї спальні, – мовчки чемно топаю за ним.  Розумію, Стас поспішає. На нього чекають подружні обов'язки, вона до ранку з нього не злізе, буквально. І це мене дуже сильно вибішує. 

Прямуємо довгим світлим  коридором другого поверху. Багато однакових дверей. Все так шикарно. Стас показує мені велику терасу. Сюди є вихід з кількох кімнат. Вони що змовились ті проєктанти. Це ж таткова ідея, чи може цей проєкт теж його. У нього ж було велике архітектурне бюро, яке успішно працює донині. Напевне тому більшість новобудов їхня розробка. Заспокоююсь. Потім запитаю.