Читати книгу - "Три місяці для себе, Юджин Перо"

Рік потому

Як Саша і сказав, більше в мене не вийшло нікуди від нього втекти. Щоправда, я не сильно-то й хотіла кудись тікати. Навіщо це робити, якщо мені шалено добре разом із ним? Утім, переконувати чоловіка в чомусь або доводити щось я навіть не думала. Мені подобалася його пильна увага, якою я весь цей рік була оточена.

– Усе нормально? – Запитав Саша, коли я вийшла з ванної кімнати. – Сильно погано? Отруїлася?

– Чим я могла отруїтися? – Запитала у відповідь, похитавши головою. – Учора ввечері в мене не було апетиту, а сьогодні я ще не встигла поснідати.

– Ти вчора не вечеряла? – Насупившись, уточнив із небезпечними нотками в голосі мій дорогий чоловік. – Хіба ти не казала мені, що поїла?

– А... це...

Відвівши погляд, я зробила вигляд, що взагалі не почула запитання Сашка. Звичайно, я завжди знала, що він у мене трохи педантичний, але ніколи не думала, що його педантичність торкнеться мене. Після тієї пригоди з «хворобою», хоч і не одразу стало помітно, але з часом я дедалі частіше почала розуміти, що дехто дбав про моє здоров'я з бульдожою хваткою. Ми регулярно робили загальний аналіз крові, і раз на рік разом проходили повне обстеження, щоб виключити всілякі «несподіванки».

– Ми їдемо в лікарню.

– Так одразу?

– Пропонуєш почекати? – Вкрадливо уточнив Саша.

Зітхнувши, я підійшла до чоловіка, обійнявши його за шию. Природно, його ставлення одразу ж змінилося і стало максимально ласкавим. Не було жодного косого погляду або навмисно-спокійних моралей. Просто ідеальний чоловік, не інакше.

– Як ти думаєш, я могла вже... завагітніти?

– Думаєш? – Перепитав Сашко, ледь торкаючись до мене, немов боячись нашкодити.

– Ну, ми ще жодного разу не перевіряли, але вже два місяці як активно працюємо над цим питанням, – усміхнувшись, протягнула задумливо.

Взагалі, якщо так подумати, то вчора ми мали також разом повечеряти і «працювати» далі, але несподівано Саші надіслали запрошення на важливий захід для підприємців, тому нічого не вийшло. Інакше, природно, він би знав, що я не повечеряла. По суті, після весілля, яке було півроку тому, ми взагалі майже не розлучалися весь цей час. Вдома завжди разом, на роботу теж разом, покупки або прогулянки, природно, удвох.

Напевно, хтось би сказав, що від постійного перебування удвох ми швидко один від одного втомимося, але це було зовсім не так. Учора, якщо не брехати, я навіть скучила і заснути одна не могла, почуваючись незатишно. Особисто для мене таке життя було схоже на казку, тому жодних заперечень, природно, не було.

– Тоді я зараз сходжу за тестом на вагітність? Або, напевно, краще відразу в клініку?

– Навіщо в клініку?

– Щоб лікар усе перевірив і сказав, що все добре.

– Якщо моя здогадка правильна, тоді легке нездужання, нудота, втома, втрата апетиту – це нормально. У всіх жінок так.

– Мене не хвилює, що відбувається з іншими жінками, але моя дружина має бути в безпеці.

Зітхнувши, я безпорадно похитала головою. Так само було і з підготовкою до весілля, Сашу не хвилювало, що робили інші «наречені», він хотів зробити це свято таким, як мені хотілося. Тобто, так чи інакше, але під його пильною увагою мені довелося добряче постаратися, обираючи не тільки кольори серветок та інших прикрас, а й усього іншого. Реально, я навіть не уявляла собі ніколи, що весілля – це настільки виснажливий захід. Здається, коли свято закінчилося, я навіть видихнула від полегшення, забравши у своє одноосібне володіння найбільш прискіпливого у світі чоловіка.

– Спочатку тест, а потім будемо думати, – не встигла я хоч іще щось сказати, як Сашко допоміг мені зручно лягти на ліжку і сам утік, стурбовано насупившись.

І адже кому на роботі скажи, який він турботливий удома, ніхто ж не повірить. Хоча, ні, Віола іноді щиро співчуває мені, адже знає, наскільки її начальник любить, щоб усе було правильно. Але, наскільки я зрозуміла, їй пощастило не менше за мене. Із Дмитром Івановичем у них закрутилися неабиякі стосунки, і вони вже живуть разом. Утім, як каже подруга, її нічим не проймеш, і Дмитру доводиться зовсім не солодко, але він, як на мене, тільки радий цьому.

Дійсно, правду кажуть: «Два чоботи – пара». Здавалося б, ми всі такі різні, але є у світі та сама людина, з якою просто і легко, незважаючи ні на що. Якими б не були недоліки, вони абсолютно неважливі, коли разом ви почуваєтеся невимушено і можете бути просто собою. Адже я теж не ідеальна і в багатьох речах частіше не звертаю на щось уваги, пропускаючи все, немов це дрібниця. Так було і з моїм особистим життям до того, як я зустріла Сашка. У мене була робота і весь свій час я приділяла тільки роботі, тому часто не звертала більше ні на що уваги, втрачаючи стільки дорогоцінного часу для чогось ще.  

– Я приніс тести, – увірвавшись у кімнату, Саша передав мені цілий пакет із тестами, підбадьорливо дивлячись на мене. – Я також купив стаканчик для аналізів, щоб зручніше було.

Ну так, про все подумав. Ось тільки, це не занадто? Навіщо мені пакет тестів?

– Скільки тут тестів?

– Я взяв різних виробників по одному, щоб точно все було. Іди у ванну кімнату і давай перевіримо, – допомагаючи мені встати з ліжка, немов я була невиліковно хворою, проговорив миролюбно він.

– Далі я сама, – зупинившись біля ванної кімнати і виставивши руку в захисному жесті, проговорила холодно.

– Упевнена? Може, потрібна буде допомога?

– Із чим допомога? Не зли мене.

Відступивши на крок, дорогий чоловік лише поступливо кивнув, показуючи, що все зрозумів. Утім, щойно зайшовши у ванну кімнату, я одразу ж зачинила двері, щоб уникнути всяких незручних моментів. Безумовно, ми зараз удвох були не в собі трохи через мою ранкову нудоту.

Зробивши всі свої брудні справи, я виставила на пральній машинці всі тести, відчинивши двері і запустивши всередину Сашу. Тепер настав час чекати, що ми і робили, не зводячи з тестів поглядів. Якщо чесно, то я трохи хвилювалася, не знаючи, що повинна відчувати. Лише два місяці тому ми поговорили і вирішили, що хочемо дитину, частинку кожного з нас. Звісно, не обійшлося і без перевірки, щоб точно визначити, що нам не потрібне жодне лікування, і ми можемо стати батьками, але все сталося дуже швидко. Настільки швидко, що думки плуталися.