Читати книгу - "Благородство злодюжок, Настя Лайт"

Ні, цей замок таки жахливо запущений. З одного боку, воно й зрозуміло: тут живе дуже лінивий холостяк, але все ж в замку графа не повинно бути так сіро і пусто… Тим паче сьогодні в нас будуть гості! О світло! Який сором! Гості не повинні побачити всього цього! Та цей замок радше монастир нагадує, а не чиюсь домівку!.. Дуже-дуже занедбаний монастир до того ж. Схоже, слуги взагалі від рук відбилися, і на щоденні обов’язки тут чхати хотіли… Всі, крім кухарів. От вони молодці. Треба буде до них зайти, вибачитися за інцидент з викраденими пончиками. Здається, тільки на кухні працівники виконують свої обов’язки сумлінно. Годують тут дійсно смачно.

Отож я, граючи роль знатної ельфійки з благородної сім’ї, з величним виглядом спустилася на перший поверх, наче богиня з небес, та увійшла до малої обідньої зали, де мене вже чекав дракон.

- Ти можеш іти, - я плавно і вкрай велично махнула слузі, що стояв біля дверей, натякаючи на те, щоб той забирався якнайшвидше і не мозолив мені очі. Хлопчина – здається, це був Філ – натяк зрозумів, злегка вклонився і вийшов. Брови мого дракона повільно, але невідворотно повзли вгору, а очі ставали все круглішими.

Щойно ми лишилися самі, я миттю скинула з себе пиху і зарозумілість, широко усміхнулася коханому, підбігла до нього і міцно його обійняла.

- Що затіяла? – змовницьки запитав Макс.

- Переворот, - відповіла йому в тон.

- Сподіваюся, не всесвітніх масштабів, - він потерся своїм носом об мій.

- Ні, це буде зовсім маленький переворот, любий. Замковий переворот.

- М-м-м… - Макс ніжно мене поцілував. – Роби, що вважаєш за потрібне, але не надто розганяйся, добре?

- Та без проблем, - я щасливо усміхнулася. – Мені потрібен твій офіційний дозвіл на повну свободу дій і на управління слугами!

- Гм, - погляд дракона став здивованим, але за мить перетворився на зацікавлений.

Я бачила, як всередині Макса змагаються дві емоції: одна хотіла без питань дати мені цей дозвіл і подивитися, що далі буде, а друга, раціональніша, натякала, що добром це може не кінчитись.

- Буде весело, - спокусливо додала я.

Макс зітхнув і здався:

- Добре. Матимеш мій дозвіл.

- Я тебе кохаю! – щасливо пискнула я, чмокнула його в щоку і сіла за стіл, де мене чекала вівсянка з горішками, родзинками та медом. Смакота!

- Слухай, а навіщо тобі цей дозвіл? – цікавість таки взяла гору над драконом.

- Ти свій замок бачив? До нас сьогодні гості прийдуть, а твій дім радше на неприбраний монастир схожий! Треба хоч трохи його прикрасити! А слуги в тебе – просто жах! Чому ти хоч зрідка не даєш їм прочуханки?

- Лінь, - відповідь прозвучала цілком чесно. – Знаєш, якось я найняв одну жінку, щоб вона бодай трохи навела тут лад. Слуги так дістали мене скаргами на неї, що я поїхав геть з дому. Я взагалі рідко вдома буваю, частіше Всесвітом подорожую. Так от, того разу я був у Рошаіра, а коли я через місяці два повернувся додому, тієї жінки вже не було. Тут її вже не бачили.

- Як не було?! Як не бачили?! – я перелякалась, грішним ділом припускаючи найгірше. Ложка з вівсянкою так і не досягла мого рота, тривожно зависнувши в повітрі.

- Ось так, - безсовісний дракон скорчив сумну міну і розвів руками. – Не витримала. Звільнилася.

- Тьху ти! Чого так лякаєш?!

Я кинула серветкою в цього безсовісного, щоб знав, як лякати тендітних ельфійок!

- А ти що сьогодні робити будеш? – поцікавилась я драконівськими планами на день.

- З паперами працювати буду, - він зморщився.

- Співчуваю.

- Дякую.

Ми швиденько завершили сніданок, і Макс оголосив повний збір усіх слуг на подвір’ї, де мій улюблений кіднепер урочисто дав мені повне право командувати всіма його підлеглими, а слугам звелів виконувати всі, навіть найменші, мої примхи.

Скорчивши найсумнішу у Всесвіті міну, наче підіймався на ешафот, дракон пішов займатися своєю бюрократією, а я обвела челядь хижим поглядом. Хтось нервово ковтнув слину. Хтось поперхнувся повітрям і аж почервонів, щоб не закашлятись і – не дайте боги! – не привернути цим моєї уваги. Хтось опустив голову, наївно сподіваючись, що я його не помічу, і він відсидиться спокійно. Особливо нервові спробували сховатися за вищого сусіда. Мн-да… Збіговисько ледацюг! Нічого, зараз я їм швидко мізки вправлю! Хто не працює, той не їсть! День перевиховання слуг офіційно розпочато!

- Отже… - я обвела хижим поглядом принишклу челядь. – До вечора цей замок повинен аж виблискувати… ні, світитися чистотою! Будьте певні, якщо я дізнаюся, що хтось виконує свої обов’язки несумлінно або хоч якось відлинює від роботи, я подбаю про його блискавичне звільнення! Тому не варто доводити до крайнощів, гаразд? Я впевнена, ми спрацюємось. Отже, наш план на сьогодні…

Вже через десять хвилин кожен зі слуг був озброєний шваброю, ганчіркою, віником, відром з водою чи іншим знаряддям. І вся ця армія відправилась на бій з брудом. Я, як справжній командир, гордо ходила замком, контролюючи сумлінність слуг. Правду кажуть, що як не вмієш зробити, то вмій правильно зорганізувати! Мені серйозно варто задуматися щодо зміни професії. Прораб… Прорабка?.. Прорабиня? А, ні, це вже зовсім не туди… Коротше, наглядачка за працівниками звучить все ж солідніше, ніж грабіжниця.