Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

— Чому?

Дівчина стенула плечима.

— Ти знала, що вона була вагітна?

— Ні, не була.

— Але ж слідчі зробили тести і…

— Якщо тільки то вона.

Вона промовила це, мотнувши головою, ніби з викликом.

— Я не розумію.

— За тиждень до того, що сталося, вона сказала мені, що більше не в змозі терпіти. І вирішила покласти всьому край.

— Що саме «не в змозі терпіти»?

Дівчина глянула в камеру так презирливо, ніби дивувалася такому безглуздому запитанню:

— Вона не казала прямо. Але було очевидно. Її батько…

— То ти кажеш… Тоді кого знайшли біля струмка? І чому поліція…

— Я не знаю. Але Шарлот говорила, що в неї є друзі — дуже важливі люди! — які допоможуть їй.

— І хто ці друзі?

Джуді Адлер нахилилася над ноутбуком і вимкнула відео.

— Ми поговорили з деким із друзів Шарлот. У Шарлот було чимало таємниць у житті. Старші хлопці, наркотики. Вона розповідала одному з друзів, що її ображали і вона боялася.

Келлер скептично поглянула на Джуді:

— Але ж провели розслідування, зробили аналізи. Її тіло впізнали й ідентифікували.

Іра Адлер клацнув пальцями і вказав на Келлер:

— Саме так. І вгадайте, хто вийшов на нас, аби повідомити, що в нього є дещо таке, що зруйнує увесь судовий процес. Дещо про аналізи крові.

Келлер заперечно похитала головою.

— Рон Семпсон.

— Той самий коп, який допитував Дені Пайна?

— Ми домовилися про зустріч, але потім…

— Він наклав на себе руки, — сказала Келлер.

Іра іронічно схилив набік голову, і з його погляду Келлер здогадалася, що Семпсон, можливо, не накладав на себе руки.

Якось усього виявилося забагато. Забагато таємниць. Забагато прогалин. І Келлер почала думати, що Адлери попивали сильні енергетики.

— Батько Шарлот перебрався до Північної Дакоти, — додав Іра. — Ми попросили його надати нам доступ до її речей, дозволити ексгумацію тіла для проведення тесту ДНК, але він відмовився з нами розмовляти.

Оце так новина! Тип, якого вони звинувачували у нарузі над малолітніми, не хотів співпрацювати. Келлер знову поглянула на екран ноутбука. В одному з вікон вона побачила знайоме обличчя: Ной Браун.

Джуді Адлер прослідкувала за поглядом Келлер і сказала:

— Ми знову провели з ним інтерв’ю. Сподівалися, що апогеєм нашого фільму стане помилування, але побачимо.

Келлер вказала рукою на ноутбук:

— Можна?

Джуді кивнула, і Келлер клікнула по вікну з вродливим обличчям Брауна.

Інтерв’ю розпочиналося з голосу Джуді, що лунав за кадром:

— Ви вважаєте, що у зв’язку з тим, що вся увага публіки зосередилася на Дені Пайні, про Шарлот якось зовсім забули?

— Зовсім ні. Я точно не забув про неї. Але ми ніколи не доб’ємося для неї справедливості, поки за ґратами сидить невинна людина. Ми не доб’ємося справедливості, поки не дізнаємося правду…

Джуді зупинила відео:

— Ну, ви зрозуміли. Приблизно те саме, що й минулого разу: Розтрощувач, НГ і таке інше. Побачимо, чи викладе він грошенят там, де від його голосу залежить помилування.

— То ви гадаєте, що він не помилує Дені тепер, коли став губернатором?

— Тимчасовим губернатором, — сказала Джуді. — Він отримав цю посаду тільки тому, що колишній губернатор виявився негідником з пристрастю до молоденьких дівчаток. Я підо­зрюю, що Браун і пальцем об палець не вдарить, поки його не оберуть на цю посаду офіційно. Ви чули про скандал?

— Так, поверхово.

— Колишній губернатор — справжній негідник. А його прихвостень… як там його звуть, Іро?

— Фленеґен. Ніл Фленеґен, — відповів її чоловік.

— Точно. Отой Фленеґен — ніби з кіно про гангстерів вискочив. Хтозна, можливо, ми зробимо про нього наш наступний фільм. Чи не так, Іро?

Її чоловік стенув плечима.

— Хай там як, але в Небрасці справжній бедлам відтоді, як у губернатора немає влади, щоб самостійно виносити помилування. Браун — член Ради з помилувань. І він, можливо, чекає, щоб побачити, кого ще здасть прихвостень губернатора, перш ніж він почне взаємодіяти з людьми колишнього губернатора у Раді. Там вся адміністрація була гнилою.

Політики. Не має значення, яку посаду вони займають — високу чи не дуже, — але там завжди тхне гнилим.

— Отже, все, що було у нас, ми вам показали, — сказала Джуді. — Тепер ваша черга.

— Я ж вам сказала: як тільки ми отримаємо результати CODIS та ДНК, я вам відразу зателефоную.

— Але у вас для нас знайдеться іще щось, — промовила Джуді. — Просто поговоріть з нами, розкажіть усе в деталях. Ніхто ніколи не дізнається. Родина — їх усіх убили, чи не так? А що каже Метью, вони справді подалися до Мексики, щоб перевірити один слід? Це було б дуже схоже на Евана. Він би так просто не здався.

— Вибачте, — відповіла Келлер, — без коментарів.

Джуді Адлер невдоволено стиснула губи.

— Але знаєте що, — додала Келлер, — я поговорю з Метом і пораджу йому поспілкуватися з вами.

То була брехня, але треба було якось спекатися Адлерів. Тримай своїх ворогів на короткому поводі і так далі. Якщо вони знайдуть слабину, тоді їх уже нічим не втримати.

— Це було б чудово! — сказав Іра Адлер. Напевно, він так і проведе ціле подружнє життя, граючи роль Доброго Поліцейського.

Джуді додала:

— Ми дійсно хочемо допомогти його братові.

«Хто ж тобі повірить?» — подумала Келлер.

Розділ 44. Меґі Пайн

Раніше

Меґі поглянула по проходу між рядами переповненого літака. Мама з татком про щось розмовляли й усміхалися. Давно вона такого вже не бачила. І така їхня поведінка варта була напруження останніх днів. Вона подивилася на Томмі, який сидів поряд із нею, поклавши перед собою на столику усі свої пожитки: книжечки для розфарбовування, крекери, тетрапак із соком і нерозлучного друга — плюшевого ведмедика. Братик дивився мультфільм