Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

Ніж колись. Чи не правда, Адаме Сміте?[688]

Стівен Лікок

7 Коваль економіки Адам Сміт

Мілан Кундера у своєму романі «Безсмертя» зауважує один парадоксальний факт, який, наче сувора реальність, супроводжує «посмертне» життя великих особистостей. Легенда, що формується навколо них після смерті, часто-густо не має нічого спільного з тим, що після них лишилося людству, а зосереджується (дуже часто — помилково) на другорядних деталях. Хорошим прикладом є астроном Тихо Браге. Ім’я цього вченого при дворі Рудольфа ІІ відоме, не побоюся сказати, ледь не кожному чехові, він став чимось на кшталт символу тогочасної епохи. Втім, здебільшого не за його відкриття, а через його сечовий міхур: за легендою, він не наважувався встати перед імператором під час святкової вечері й відкладав похід у туалет, аж доки в нього не лопнув сечовий міхур. Ця другорядна й, найімовірніше, неправдива історія повністю затьмарила справді безсмертний доробок.

Схожа доля спіткала й Адама Сміта, виняткового шотландського мислителя XVIII ст., якого вся світова спільнота вважає батьком сучасної економіки. Тезу, що багатство народів і окремих людей ґрунтується на егоїзмі, власних інтересах і невидимій руці ринку, приписують саме йому. Це ілюструє і вступна цитата до цього розділу, у якій Стівен Лікок дорікає Сміту за твердження, що «егоїстичні вчинки завжди себе окуплять».

Уже тільки саме прізвище Сміт ніби зобов’язує однойменного економіста до ролі першого татуся-економіста наукового часу, який спустив на землю давніші високі думки й помістив економічні пошуки в більш-менші сталі рамки. «Smith» з англійської перекладається

як «коваль», а зі старозавітного івриту «коваль» — Каїн. І навпаки, Авель на івриті означає «легенький вітерець, дихання» чи також «марність». Тобто коваль і землероб Каїн убиває кочового «вітряного» пастуха. Адам на івриті не означає ще чогось, окрім як імені першої людини, Адама (Адам з івриту — «людина»). Адам Сміт, людина-коваль, — так мимоволі його ім’я поєднує в своїй етимології виняткову комбінацію значень[689].

Однак історія зі Смітом як ковалем класичної егоїстичної економіки, що ґрунтується на максимізації індивідуальної корисності, все ж дещо складніша. Пересічного споживача історії економічної думки обов’язково шокує, наприклад, одразу ж перше речення з першої книги Сміта «Теорія моральних вчинків»: «І хоч прийнято вважати людину всіляко егоїстичною, та очевидно їй все ж таки притаманні певні принципи, які змушують її цікавитися долями інших людей, щастя яких для неї — обов’язкове, навіть якщо це не приносить нічого більше, окрім радості з того, що людина є свідком чужого щастя»[690].

Реальність же насправді така, що Сміт ніколи не говорив того, що йому приписує Лікок (а з ним і популярна історична підсвідомість). Навпаки: Сміт точно в дусі теорії Мілана Кундери закарбувався з історії економіки завдяки принципу, який він сам не винайшов, не популяризував його й загалом усіляко від нього дистанціювався. Схожа доля чекала й на другий важливий його внесок — спеціалізацію.

Як ми вже з вами бачили, ще старі греки детально досліджували спеціалізацію, чи навіть можна сказати, що Ксенофонт приділив їй більше уваги і навіть розумівся на ній ще глибше, ніж Адам Сміт.

Від багатьох коментаторів Адам Сміт не дочекався надто хороших слів. Шумпетер, один із найбільших авторитетів у галузі історії економічної думки, пише, наприклад: «Жодна інша жінка, окрім матері, ніколи не відігравала особливої ролі в його житті: у цьому питанні, так само як і в багатьох інших, чари й пристрасті життя були для нього всього лише літературою»[691]. Історик Норман Дейвіс називає його «абсолютно бездумним професором» і нагадує, що Сміт став «одним із курйозів Единбурга, де він блукав вулицями в повному трансі, напівроздягнений, увесь тремтів і гарячково сперечався сам зі собою дивним голосом... Будучи не здатним до подружнього життя, він постійно жив зі своєю матір’ю. Уже сама думка, що цей неймовірно хаотичний чоловік свого часу привніс інтелектуальний порядок у щоденну діяльність, безсумнівно, має свій шарм»[692].

Багатство versus етика

Усі непорозуміння починаються з того, що Сміт залишив після себе двозначний (і багато в чому суперечливий) спадок, який сьогодні дуже часто усікають до його найвідомішої книги «Багатство народів» (1776 р.). Проте ще сімома роками раніше він видав інший твір, «Теорію моральних вчинків», при цьому, на перший погляд, ці книги не мають між собою взагалі нічого спільного. Книга «Багатство народів» започаткувала економіку як наукову дисципліну загалом, тоді як у «Теорії моральних вчинків» Сміта цікавить передусім етика, а від класичних економічних концептів на кшталт невидимої руки ринку він різко дистанціюється. «Ймовірно, що Сміт сам вважав [«Теорію моральних почуттів»] вищою, ніж “Багатства народів”»[693]. Як ми вже могли переконатися, ще в першому ж реченні своєї 400-сторінкової книги він однозначно відгороджується від будь-яких спроб звести всю людську поведінку до (більше чи менше прихованого) егоїзму[694].

У кого Сміт асоціюється лише з невидимою рукою ринку, запросто міг би вважати його продовжувачем традицій гедоністів, які основну ставку робили на розум, розрахунок та користь. Однак це було б великою помилкою. Нагадаймо собі, що гедоністи вбачали смисл всієї земної діяльності саме в корисності. Якщо й доводилося відмовлятися від якоїсь втіхи чи прийняти біль, то лише заради більшої «утіліті» (чи меншого зла), яке з цього виплине. Хороший наш учинок чи поганий — це взагалі немає власної інгерентної цінності; дія оцінюється з погляду її впливу на утіліті, на корисність. Окрім корисності, яку принесе той чи інший вчинок, у нього немає іншої цінності. Добро — це не ціль нашої поведінки, воно — лиш засіб до вигоди. Ця система передувала утилітаризму й стала основою сучасного економічного віровчення.

Втім, більшість коментаторів сходяться на тому, що вчення Сміта, навпаки, здебільшого базується на філософії стоїків[695]. Сміт ділить моральні школи на три напрями, які він визначає термінами propriety, prudence і benevolence. Про Епікура він пише в контексті поняття prudence (передбачливість, розважливість, мудрість), а його доробок однозначно засуджує: «Ця система безсумнівно абсолютно непоєднувана з тією, яку ми намагалися створити»[696], — пише Сміт і продовжує: «Тим