Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

Сміт додав стоїків у розділ propriety (правильність, доречність, порядність) і саме їм уділив найбільше місця й уваги. Попри те, що він піддає критиці й не вважає їхнє вчення правильним, усе одно саме ця школа, здається, йому найближча: «Мужній дух їхнього вчення [стоїків] перебуває у чудовому контрасті з малодушним, жалібним і крикливим тоном деяких систем сучасних»[698]. Проте Сміту заважає у стоїчній школі її інертність, відстороненість та незацікавленість у будь-чому. Хоч він і підкреслює її переваги та гордість, проте також усвідомлює, як складно досягти стоїчного ідеалу. Він не здатний повністю ототожнитися з ідеєю, що в природі не можна побачити жодного зв’язку між причиною і наслідком, як вірили стоїки.

Набагато інспіративнішим для Сміта є моральне вчення, засноване на взаємній люб’язності (benevolence) та стриманості (self-command) як основній канві суспільства[699]. Він посилається на Августина й Платона, на церковне вчення доктора Гатчесона, до цієї ж категорії належав і Фома Аквінський. За вченням цієї школи, будь-яка корисність убиває мораль. Іншими словами, якщо ми отримаємо винагороду за свій добрий вчинок, цей учинок втрачає свій моральний вимір і стає, простіше кажучи, інструментом процвітання. «Якби з’ясувалося, що наш вчинок, який би мали робити з вдячності, насправді ми робили в очікуванні якогось зиску ... ця новина повністю б зруйнувала будь-яку цінність чи доброту будь-якого вчинку»[700]. Ця школа вірить, пише Сміт, що «любов до себе — це принцип, який ніколи не може бути доброчесним у жодному зі значень чи напрямів»[701]. Сміт прихильно оцінює цей напрям («ця школа підтримує і підгодовує в людському серці все найаристократичніше»)[702], проте в його ізольованій формі категорично з ним не погоджується: мотиви милосердя й доброчинності він не вважає достатньо сильними для того, щоб утримати разом усе суспільство й пояснити наші найнижчі інстинкти.

Далі Сміт доповнює цей конструкт, залучаючи інститут незалежного спостерігача — концепт, згідно з яким людина неупереджено, але все одно емпатично судить й займає позицію щодо вчинків інших.

«Ми думаємо, що ми — спостерігачі власної поведінки, і намагаємося уявити собі, яке враження це б на нас справило в цьому світі. Це єдине дзеркало, у якому ми можемо до певної міри досліджувати доречність нашої власної поведінки очима інших людей»[703].

Подібний концепт використовує і Гатчесон, Г’юм, а пізніше й Мілль. Останній у своїй теорії неіндивідуалістичного конструктивізму конструює етику, відповідно до якої людина мала б переконатися, що максимізує корисність цілого. Тобто йдеться про колективне розуміння утіліті, яке взагалі не є особистим чи індивідуальним. Якщо ж у мене як в абсолютного утилітариста з’явиться відчуття, що якщо я відмовлюся від сотень одиниць свого багатства, то підвищу утіліті когось іншого більше, ніж знижу свою, тоді в екстремальному розумінні я б мав відмовитися від багатства на його користь, тому що йдеться не про мою користь, а про користь цілого, на чому передусім залежить справжнім послідовникам утилітаризму Мілля. І зробити це я мав добровільно. Суспільство під керівництвом «незалежного спостерігача» мало би бути щасливішим, аніж суспільство, у якому панує лише індивідуальна максимізація корисності. Сміт правильно розумів, що в економіці важливі й інші фактори, ніж лише ринок, хоча він — дуже мужньо, як на свій час, — підкреслював і захищав твердження, що ринок повинен стояти в серці кожної економічної системи.

Вас вітає невидима рука ринку

Твердження, що суспільство може існувати тільки завдяки емпатії, і концепт незалежного спостерігача — це два основні справжні внески Сміта, хоч і здається, що головним запобіжником проти занепаду суспільства він вважав невидиму руку ринку. Сміт використав термін невидима рука ринку всього тричі й, власне, геть не зрозуміло, чому навколо цього здійнялося стільки шуму[704].

Першу згадку можна знайти в очевидно найвідомішому уривку «Багатства народів», який досі використовується для пояснення сил, що діють на вільному ринку:

Наш обід — це аж ніяк не з доброї волі м’ясника, броваря чи пекаря, а лише тому, що вони дбають про свої власні інтереси. Ми покликаємося не на їхню людськість, а на їхній егоїзм, ми ніколи не розповідаємо їм про свої потреби, а лише про вигоди, які вони з цього матимуть. ...Тим, що ми більше любимо підтримувати власне виробництво, ніж закордонне, ми піклуємося лише про власну забезпеченість, а якщо управляємо виробництвом так, щоб у продукту була якомога більша цінність, ми цим переслідуємо лише власну користь; як і в багатьох інших випадках, нас веде певна невидима рука, яка допомагає нам досягнути цілі, про яку нам взагалі не йдеться[705].

Порівняйте з другою згадкою в «Теорії моральних почуттів», у контексті, діаметрально протилежному до попереднього. Адже в цьому випадку невидима рука ринку розділяє, тобто виконує роль, яку здебільшого приписують видимій руці (державі, яка перерозподіляє).

... наперекір своєму природному егоїзму й жадібності діляться з бідними плодами всієї своєї роботи. ... Невидима рука скеровує їх так, щоб вони майже порівну поділилися всім необхідним, як це б відбувалося, якби країну було порівну розділено між усіма її жителями, а так, навіть цього не плануючи й не знаючи про це, вони допомагають інтересам суспільства й надають засоби для розмноження свого виду.

Коли провидіння розділило країну між кількома благородними родами, воно не забуло й навіть не залишило напризволяще долі тих, про кого, здавалося б, зовсім забули під час розподілу. І ці люди отримують свою частку зі всього, що вдається виростити... Однакові принципи, однакова любов до системи, однакова повага до краси порядку, навички і вміння часто використовуються для того, щоб вдалося завести порядок, який спрямовуватиме всіх до підтримки суспільного блага[706].

Щоб список був повний, необхідно згадати ще третю згадку про невидиму руку, яка, втім, буде зовсім нерелевантною в контексті нашої розмови про економіку та етику. У своїй ранній праці «Астрономія» Сміт, згадуючи про ранні релігійні уявлення, говорить про надприродні сили:

Вогонь спалює, вода оживляє; важкі тіла тонуть, а легші матерії злітають угору, як це передбачено природою; невидима рука Юпітера ніколи не брала участі у цих справах[707].

Як бачимо, Сміт використав поняття невидимої руки в трьох