Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону"

в романтичних пригодах, ні за будь-яких інших обставин, і попри його промахи, засвідчував незмінне прагнення добитися свого. Уже значно пізніше, почавши цікавитися вдачею Сванна через схожість з моєю, хоч ця схожість була геть в іншому, — я часто просив його розповісти, як мій дідусь (який тоді ще не був дідусем, бо, власне, десь у рік мого народження почалося сильне захоплення Сванна, через яке він довго не вдавався до звичних своїх прийомів), впізнавши на конверті руку свого друга, почав вигукувати: «Ого, Сванн про щось мене просить: стережися!» Чи то з недовіри, чи то з несвідомого демонічного почуття, яке спонукає нас пропонувати людям лише те, чого вони ніяк не потребують, мої дідусь і бабуся з порога відкидали легко здійсненні його прохання, наприклад, познайомити його з панночкою, яка обідала у нас неділями, і щоразу, коли Сванн заводив про неї мову, вони запевняли, що більше з нею не зустрічаються, тоді як насправді цілий тиждень сушили собі голову, кого б їм запросити на обід разом з нею, та так нікого й не знайшли, хоча досить їм було б подати знак Сваннові, і той, ощасливлений, примчав би до них.

Іноді якась знайома з моїми дідусем і бабусею подружня пара, яка доти нарікала, що Сванн геть про них забув, нараз з утіхою і, може, навіть з якимсь бажанням викликати заздрість, казала, що Сванн просто душка, і запевняла, що він з ними не розлучається. Дідусь не хотів псувати їм приємности, він тільки лукаво позирав на бабусю і наспівував:

В чому тут таємниця?

Не збагнути мені.

Або:

Це зникоме видіння…

Сам чорт зламає ногу,

Якщо в це діло влізе…

Кілька місяців згодом, коли дідусь питав нового Сваннового приятеля: «А як же Сванн? Ви все ще бачитеся з ним часто?» — обличчя співрозмовника видовжувалося: «Не згадуйте при мені цього імени!» — «А я думав, що ви з ним нерозлийвода…» Кілька місяців він був вхожим до рідних моєї бабусі, обідаючи у них кожен Божий день. І нараз, без усякого попередження, перестав з'являтися у них. Висунено гадку, що він захворів, і хазяйка дому збиралася вже послати покоївку, щоб дізнатися про його здоров'я, коли раптом знайшла у буфетній Сваннового листа, забутого в книзі куховарчиних видатків. Там Сванн повідомляв куховарку, що їде з Парижа і більше сюди не приїде. Куховарка була його коханкою, і коли він поклав собі покинути її, то вважав за необхідне повідомити про це її одну.

Але якщо його чергова коханка була, навпаки, світська дама або принаймні жінка, чий низький рід або непевне становище не перешкоджали йому ввести її у світ, то задля неї він повертався туди, але єдино — на ту орбіту, на якій вона оберталася або на яку він затягнув її. Сьогодні на Сванна розраховувати годі, — казали його знайомі, — адже ви знаєте, що цього дня його американка в Опері. Він діставав для неї запрошення у важкоприступні салони або в доми, де він був своїм, куди сам приходив щотижня обідати, де грав у покер; щовечора, злегка збивши своє цупке волосся, від чого пом'якшувалася жвавість його зелених очей, Сванн вибирав квітку до бутоньєрки й вирушав обідати до тієї чи іншої дами його кола, щоб зустрітися у неї з коханкою; і тоді, скоро він уявляв собі, як усі перед ним упадатимуть у присутності коханої жінки і як його франтуваті епігони запевнятимуть його у своїй прихильності, — набридле йому світське життя знов надило його, і сама його речовина, пронизана і обарвлена в гарячі тони запаленого в ній його заходами бурхливого полум'я, здавалася йому вартісною і прекрасною, відтоді як він увів у це життя чудову й коштовну нову любов.

Кожна з цих інтрижок і кожен з цих фліртів з більшою чи меншою повнотою втілювали Сваннову мрію, зроджувану тоді, коли він закохувався в чиєсь лице або тіло, красою яких захопився, не силуючи себе.

Та ось одного разу в театрі один з давніх приятелів Сванна познайомив його з Одеттою де Кресі, про яку він ще раніше говорив з ним як про чарівну жінку, натякнувши, що Сванн може від неї щось урвати, й воднораз, аби набити ціну своїй послузі, змалювавши її неприступнішою, ніж вона була насправді, — і Одетта справді видалася Сваннові гарною, але гарною тією вродою, до якої він був байдужий, яка не будила в ньому жодної хоті й навіть викликала якусь фізичну відразу (бо в кожного з нас є свій тип жінки, несхожий на інші типи), тож нова його знайома була Сваннові не до мислі. Як на його смак, вона мала надто різко окреслений профіль, надто ніжну шкіру, випнуті вилиці, риси на обличчі надто буйні. Очі Одетта мала гарні, але завеликі, аж наче витрішкуваті, від них марніло все личко і тому здавалося, ніби вона або нездужає або в злому гуморі. Через якийсь час по тому знайомстві в театрі вона прислала Сваннові листа і попросила дозволу оглянути його колекції, які неабияк цікавили її, «жінку темну, але наділену слабиною до гарних речей», додавши, що вона краще пізнає його, коли побачить його в home[10], в затишній обстановці, за чаєм, серед книжок, хоча і не приховувала свого подиву, що він мешкає в похмурій дільниці, не досить smart[11] для такої світської людини, як він. Він запросив її до себе, і вона, прощаючись, висловила жаль, що так мало пробула в домі, де відчула себе щасливою; із слів її про самого Сванна випливало, що він для неї важив більше, ніж хтось інший, вона ніби натякнула на те, що в них уже романтичні стосунки, і цим викликала у Сванна усмішку. Але в тому критичному віці, до якого уже наближався Сванн, у тому віці, коли вдовольняються самим почуттям закоханосте, бо воно приємне, не надто домагаючись взаємносте, — тоді це зближення сердець уже не є, як у ранню юність, метою, до якої так поривається любов, а проте воно, це зближення, залишається з'єднаним з любов'ю такою міцною асоціацією, що може породити любов навіть тоді, коли виникло раніше за неї. Раніше ми мріяли підкорити серце жінки, в яку були закохані, тепер саме чуття, що ти посідаєш серце жінки, може виявитися достатнім, щоб ми закохалися в неї. Тож у віці, коли здається (бо ми шукаємо в любові переважно суб'єктивної втіхи), що найголовніше — це жіноча врода, любов може зродитися —