Читати книгу - "Аукціон"

— Давайте.

— Прекрасно. Спасибі, Дім. Отже, в мене є всі підстави вважати, що нас намагатимуться розп’ясти. Так, так, я одержав гроші за те, що вестиму ваше шоу про культурні програми в Росії, і тому я не розділяю себе і вас на завтрашній вечір. Я шанувальник місіс Тетчер, я маю нагороди від канцлера Коля і Жіскара д’Естена, але мене запросили працювати, я одержав гроші від ваших туристських фірм і відпрацюю гонорар якнайкраще… Тому слухайте уважно… Чого ми не маємо права допустити? По-перше, анархії. Я завжди тримаю аудиторію в кулаці, під контролем. По-друге, не треба боятися загострення нашого діалогу, коли я представлятиму вас аудиторії. Я приготував список підступних запитань, ми зараз опрацюємо відповіді…

— Не треба, — сказав Степанов.

— Чому? — здивувався Годфрі. — Це дуже зручно! Ми заздалегідь усе відрепетируємо, у мене в фірмі є співробітник, який закінчив театральну школу, він поставить вам репліки, зарежисує ті місця, де треба посміятися, а де бути роздратованим! Так заведено, Дім! Вас знають у Росії, але тут ви нікому не відомі! Зірці простять усе! Вам — ні! Марлон Брандо тепер не вчить ролі, він вставляє у вухо мікроприймач, і асистент режисера диктує йому текст! Але він вимагає мільйон за роль! Він зірка! І йому підкоряються! А вам треба завоювати аудиторію. І вона — а це головне — буде далеко не дружелюбна! Отже, не відмовляйтесь від моєї пропозиції. Вона продиктована виключно дружніми міркуваннями, завтра ввечері ми робитимемо з вами одне діло, і ми зобов’язані зробити його добре: ви — тому, що росіянин, приїхали із завданням — пропагувати радянські фестивалі, я — тому, що заангажований хорошою сумою.

— Не треба, — повторив Степанов. — Я дуже зворушений, Боб, тільки не треба заздалегідь учити текстів…

— Дім, зрозумійте, становище досить складне… Якби ви сказали, що Росія вам остогидла, тоді не було б запитань. Але ви, гадаю, не маєте наміру виступати з такими заявами?

— Звичайно, ні…

— От бачите…

— Боб, не треба нічого готувати заздалегідь… Їй-богу…

Годфрі знизав плечима.

— Дивіться… Я не можу не бути агресивним, Дім. Я живу тут, ви — там. Я мушу бути агресивним, щоб мені повірила наша аудиторія. Інакше люди подумають, що мене перекупили, і шоу не вдасться. Всі підуть із залу, тим паче завтра п’ятниця, уїк-енд, люди виїжджають за місто й на море. Я мушу спочатку наскакувати, допитувати, а ви повинні відповідати мені так, щоб це було цікаво тим, хто в залі.

— Я постараюсь.

— Дивіться, я все-таки не відмовлявся б від режисури… Тепер повернімося до проблеми контролю над аудиторією… Я розіслав чотириста запрошень. У театрі триста сорок місць; надійшло триста відповідей, в яких підтверджується прийом запрошень. Ось список, перегляньте…

Степанов глянув на сторінки: директори фірм, Бі-бі-сі, «Свобода», редакції газет, інститути по дослідженню контролю кон’юнктури, політики, «радянологи», інститути громадської думки, група «Північ — Південь», асоціація художників «Магнум»…

— Серйозні люди? — опитав Степанов, переглядаючи імена.

— Надзвичайно… Тому випустити діло з рук, дозволити йому котитися навмання нерозумно. До речі, я гадаю, ви не збираєтесь читати вступне слово, написане на папері? Це справить шокове враження; що прощається політикам — недопустимо вам.

— Ні, ні, я нічого не читатиму по-писаному.

— Дуже добре, — Годфрі, задоволений, відкинувся на спинку стільця, насипав собі й Степанову ще по ополонику буябеса, швидко з’їв юшку, витер рота накрохмаленою серветкою й вів далі: — Моя фірма — десять чоловік, але кожен вартий десятьох, можемо виступати в чотирнадцяти країнах, навіть у Шрі-Ланці, кожен співробітник володіє щонайменше трьома мовами, — підготувала бланки, їх роздадуть присутнім; запитання приймаємо тільки в письмовому вигляді, де має бути названо прізвище, адреса й місце роботи;. це дуже дисциплінує. Отже, ті, хто захоче вчинити скандал, повинні дуже ретельно продумати можливі наслідки; у цій країні прощають усе, але терпіти не можуть безтактності. Як вам моя конструкція?

— Нехай би запитували із залу…

Годфрі, сьорбнувши мінеральної води, пильно подивився на Степанова:

— Ви брали участь в такому шоу?

— Ні.

Він повторив здивовано:

— Ні… Ви не брали участі в таких шоу на Заході… А до них старанно готуються кандидати в президенти, майбутні прем’єри, власники корпорацій. Вони розумні люди, Дім, і не з лякливих. Дивіться, я попередив вас. Коли я зрозумію реакцію залу, коли відчую, що ви програєте, коли я буду певен, що аудиторії хочеться, аби вас розтоптали, я перший почну топтати. Це правила гри, а я дотримуюся правил…

— Що ж, правила є правила, — погодився Степанов. — Я радий, що ви ставите всі крапки над «і». Це по-джентльменськи.

— Не треба жити уявленнями, породженими прозою Голсуорсі, — поморщився Годфрі. — Пора джентльменів скінчилася, бо ми дуже відстали; треба ламати нашу острівну претензійність; схопили облизня, нас затиснуто між могутністю Штатів і Західної Німеччини; всі колишні позиції втрачено. «Традиції, традиції», — немов перекривляючи когось, посміхнувся Годфрі, — яка нісенітниця! В Ольстері бомби, в Шотландії страйки шахтарів, у Лондоні безробіття, наркоманія і тероризм… Прекрасна традиція, чи не так? Отже, — зробив висновок Годфрі, — я одержую тексти запитань із залу. Ті, що влаштовують мене, задані по суті справи, я оголошую. Ті, що мають скандальний, спекулятивно-політичний характер, я пропоную обговорити в кулуарах, на коктейлі, після закінчення нашого шоу, цілком демократично, ніхто не образиться, ви ж не відмовляєтеся відповідати?

— Ні в якому разі.

Годфрі нарешті закурив, розслабився, кивнув:

— Демократія лише тоді демократія, коли нею можна управляти й коли піддається чіткій організації. Інакше почнеться хаос, а це смішно, бо некоректно. В мене зібрано деякі матеріали на тих, хто візьме участь у нашому вечорі. Хочете ознайомитись?

— А який сенс?

— Вважаєте, що немає сенсу?

— Якщо шоу — гра, то я віддаю перевагу грі без шпаргалок.

— Вас добряче били на рингу?

— Перепадало.

— В теніс граєте?

— Граю.

— Лютуєте, коли програєте?

— Абсолютно байдужий.

— Але ж це неприродно! Чи ви говорите мені неправду!

— Істинна правда, Боб. Теніс для мене — засіб стимулювання працездатності… Після цього добре працюєш за столом… Я люблю грати без рахунку; покидав, розім’явся як слід, — і бігом до друкарської машинки.

— Добре, а жінки?

— Дуже люблю, — відповів Степанов, — особливо коли вони розумні.

— Ви певні, що на світі є розумні жінки? — посміхнувся Годфрі.

Степанов постукав себе пальцем по лобі:

— Тут живуть. Коли чоловік, помираючи, мріє про зустріч з розумною жінкою, він помер щасливим, і прожив веселе життя.

— Хороша відповідь, — кивнув Годфрі, — я неодмінно вріжу її вам під час шоу.

— Я відповім по-іншому, — сказав Степанов. — Я не дуже пам’ятаю