Читати книгу - "Ерагон. Найстарший"

— Отже, ти вважаєш, що слід час від часу себе перевіряти? — уточнив мудрець.

— Мені дуже подобається боротися з труднощами, — відповів хлопець, — але останнім часом їх було так багато, що я не хотів би шукати більших пригод на свою голову. Я лише намагаюся вижити в цій борні.

— Утім, ти гайнув шукати разаків, а не лишився в Паланкарській долині, — наполіг Оромис. — І таки прийшов аж сюди.

— Я гадаю, що вчинив правильно, вчителю.

На якийсь час запала мовчанка. Ерагон намагався збагнути, про що думає ельф, але з виразу його скам'янілого обличчя годі було щось зрозуміти. Нарешті той оговтався.

— Тобі часом не давали якоїсь дрібнички в Тарназі? — поцікавився ельф. — Наприклад, камінчика, монетки чи якогось іншого оберега?

— Авжеж, давали, — Ерагон сягнув під туніку за срібним амулетом у вигляді молота. — Ганел зробив це для мене за наказом Ротгара, аби нас із Сапфірою ніхто не зміг побачити в магічному кристалі. А як ви дізналися?

— Я… — пояснив Оромис, — я раптом перестав тебе відчувати.

— То це ви намагалися побачити мене поблизу Сильтрима тиждень тому?

— Я не мав такої потреби, — похитав головою ельф. — Я можу спілкуватися з тобою більш досконалим методом… як тоді, коли ти був поранений у Фартхен Дурі. — Узявши амулет, він прошепотів закляття прадавньою мовою й повернув його юнакові. — Я перевіряв, чи він часом не зачарований, — пояснив він тихо. — Бережи його, це дуже цінна річ. — Замислившись, мудрець глянув на гори й несподівано спитав:

— А для чого ти тут, Ерагоне?

— Для того, щоб закінчити своє навчання, — здивувався юнак.

— І що, на твою думку, для цього потрібно?

— Ну, навчитися магії, а також удосконалити мистецтво бою, — озвався Ерагон. — Бром не встиг навчити мене навіть того, що знав.

— Магії, мистецтва фехтування та деяких інших речей я тебе навчу, — сказав Оромис, — але все це марнота марнот, якщо не знати, де й коли їх треба застосовувати. Найважливіше навчитися саме цього, зрозумій. Поглянь на Галбаторікса. Одна лишень влада без чогось духовного — найнебезпечніша на світі річ. Тому моє завдання полягає в тому, аби навчити тебе та твого дракона робити правильний вибір. Ви мусите зрозуміти самих себе, свої власні можливості, вади й переваги. Ось для чого ви тут.

— А коли ж ми почнемо? — спитала Сапфіра.

Оромис хотів був розкрити рота, щоб відповісти, та раптом здригнувся й випустив карафку з рук. Його обличчя почервоніло, пальці звело судомою, хоч за мить він уже опанував себе. Ерагон навіть не встиг злякатися.

— Що з вами? — гукнув він до вчителя.

— Щось значно гірше, ніж хотілося б, — посміхнувся той. — Ми, ельфи, вважаємо себе безсмертними, але навіть нам не вдається контролювати своє тіло й уникати хвороб… Проте не хвилюйся, юначе, для тебе це безпечно. Після катувань у в'язниці я трохи поновив свої магічні навички, тож сподіваюся дожити до відродження славного роду вершників!

— А скільки для цього треба часу? — спитав Ерагон.

— Боїшся, що я завчасно помру? — звів брови ельф. — Не переймайся цим, але ми справді мусимо поспішати, бо вардени можуть будь-якої миті покликати тебе на допомогу. Тому, відповідаючи на запитання Сапфіри, я скажу, що ми почнемо негайно й будемо тренуватися швидше, ніж будь-хто з вершників за всю їхню історію!

— Але ви ж знаєте, — сором'язливо почав був Ерагон, — про моє каліцтво…

— Ерагоне, — суворо мовив ельф, — ти каліка лише тому, що вважаєш себе таким. Я розумію, що ти відчуваєш, але треба бути оптимістом, оскільки духовна зневіра — ще більша перешкода, ніж фізичні рани. Я знаю це з власного досвіду. І те, що ти себе жалієш, не дасть тобі нічого доброго. Але обіцяю, що я та інші ворожбити оглянуть тебе, аби з часом вилікувати. А поки що твоє навчання триватиме так, ніби нічого й не сталося.

Ерагон зіщулився від самої думки про можливі наслідки, згадавши, які муки йому довелось пережити.

— Але це може мене вбити, — зізнався він.

— Ні, Ерагоне, цього не буде, — заперечив Оромис. — Я знаю про твої муки. Але ми маємо певні обов'язки: ти відповідаєш за безпеку варденів, а я дбаю про твій вишкіл. Ми не можемо нехтувати цим через звичайний біль. Адже на карту поставлено надто багато, щоб дозволити собі програти.

Утім, Ерагон уперто похитав головою. Він намагався висунути бодай якісь аргументи на свій захист, та марно: ельф мав рацію.

— Ерагоне, — переконливо мовив той. — Ти мусиш скоритися. Хіба ти не маєш чогось, заради чого варто було б пожертвувати собою?

Першою, про кого згадав хлопець, була Сапфіра, але він мав би зробити це не лише заради неї. І не лише заради Насуади, і навіть не лише заради Арії. Але що ж саме тоді ним рухає? Коли він присягав на вірність Насуаді, то робив це задля Рорана й решти людей, які були під Імперією. Але чи важили вони для нього аж так багато, щоб витримати такі випробування й муки?

— Так! — сказав сам собі хлопець. — Так, усі вони варті того, аби я допоміг їм вижити! І тому це єдина мета мого життя! — Затремтівши від хвилювання, він мовив до свого вчителя: — Я погоджуюсь на це заради тих, за кого воюю проти Галбаторікса. Незважаючи на біль, я присягаюся, що буду кращим за будь-кого з ваших учнів!

— На менше я просто не згоден, — озвався Оромис. — А тепер скидай свою туніку, я хочу глянути, з якого тіста тебе зліплено.

— Стривайте, — гукнула Сапфіра. — А Бром знав про тебе, вчителю? — Ерагон і собі вжахнувся від такого припущення.

— Звісно, знав, — відповів ельф. — Він був моїм учнем, і я радий, що ви гідно його поховали. У Брома було важке життя, про нього мало хто дбав. Сподіваюсь, що він здобув спокій, відійшовши в небуття.

— А Морзана ви теж знали? — спохмурнів юнак.

— Він теж був моїм учнем, але ще до Брома.

— І Галбаторікс?

— Я був одним зі старійшин, котрі відмовились дати йому нового дракона, коли загинув перший, — мовив Оромис. — Але я ніколи не вчив його, бо він переслідував і вбивав своїх учителів.

Ерагон хотів був іще щось спитати, але передумав, знімаючи туніку.

— Схоже, ми так і не дізнаємось про всі Бромові таємниці, — сумно сказав він, затремтівши від холодного вітру.

Оромис оглянув юнака й здивовано прикипів поглядом до шраму, що перетинав його спину.

— Хіба Арія або хтось із варденів-цілителів не пропонували тобі його позбутись? — спитав ельф.

— Арія пропонувала, але… — завагався Ерагон, не знаючи, як виразити свої почуття,