Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

Гравців було задосить — одягнені в чорне широкоплечі і квадратноголові чоловіки, красиві, але дещо вульгарні і явно істеричні жінки. Однак нам удалося знайти стіл, за яким були тільки троє гравців — якийсь мафіозі середнього класу і двоє його охоронців.

Я глянув на чорнильні персні на його руці: «сидів за вбивство», «не беру в сиріт», «убив мента», «злодій у законі» і ще один досить нерозбірливий Напис. Він висипав фішки на край столу і почав грати.

Існує таке поняття як чесний стіл. Стіл, не підключений до комп’ютерів, без магнітів і кнопок. Стіл, за яким кульці, до речі, одній на всю гру, дають можливість котитися так, як їй заманеться.

У «Чорному Ангелі» були саме такі столи.

Тут ти міг покладатися тільки на себе. Якщо, звичайно, вмів розраховувати.

Ми взяли із собою двісті шістдесят тисяч. Одна частина з них лежала на столі переді мною. Інша — обміняна на фішки — була захована в кишенях Мишкової куртки.

Перші вісім ставок я зробив тільки для того, щоб увійти в гру. Зате решту, майже всі, стали для нас вкладенням капіталу, що збільшувався в двадцять разів за кожен кін.

Я виграв тисяч сто, як раптом бандит, який сидів навпроти мене, сказав:

— А ти фартовий пацан.

— Не без того, — відповів я.

— А я цим свиням програв вісімдесят косих, і хоч би хто сказав мені спасибі.

— Буває, — мовив я.

— Допоможеш?

— Можна спробувати.

Він підсунув до мене стопку фішок вартістю по п’ять тисяч.

— Зіграй за мене.

Але я заперечливо похитав головою.

— Робіть ваші ставки, — звернувся до гравців круп’є.

— Став на «двадцять вісім», — підказав я бандитові з татуюванням на пальцях.

— Ну гляди мені, — сказав він і зробив ставку.

— Виграло «двадцять вісім», — оголосив круп’є, — «чорне». Вітаю.

Розпорядник гри поставив пірамідку на стопку фішок, що стояла перед мафіозі.

— Спасибі, — сказав той. Він повернув собі вісімдесят програних тисяч і майже стільки ж отримав зверху. — Я чимось зобов’язаний тобі?

— Та ні, — відповів я.

— Тоді я піду вип’ю.

Він пішов у супроводі охоронців, а я продовжив грати, час від часу віддаючи частину виграних фішок Мишкові.

Ніхто не повинен знати, чи виграєш ти. Нікому не потрібно знати, скільки ти виграєш. Особливо в таких місцях, як бандитські казино.

А тому на столі переді мною майже ніколи не було більше шістдесяти-сімдесяти тисяч. Але, незважаючи на це, нас «вирахували» саме ті, від кого не може застрахуватися ніхто з гравців, яким вдалося виграти велику суму, — мисливці за гравцями.

Причому помітили переслідувачів не ми з Мишком, а бандит, якому я порадив зробити ставку на «двадцять вісім».

Я саме ставив на сектор «п’ять», «двадцять чотири», «шістнадцять», коли до нас підійшов один з його охоронців.

— Павло просив переказати, що вам краще закрити гру і пошвидше забиратися звідси.

— А це чого? — запитав Мишко.

— Дайте комусь із офіціантів пару косих, і він виведе вас через чорний хід, — закінчив пояснення охоронець, а вже потому дав відповідь на запитання Мишка. — Вами тут цікавляться пацани, з якими краще не мати справи, якщо вас, звичайно, не чекає на вулиці десяток захисників.

Охоронців ми не мали, тому вирішили скористатися порадою Павла.

— Послухай, приятелю, — Мишко звернувся до офіціанта, вкладаючи йому в руку кілька фішок, — ми б хотіли усамітнитися, нам треба поговорити.

— Прошу сюди, — сказав той, і через хвилину ми сиділи в якійсь безлюдній кімнаті біля кухні на третьому поверсі. — Будуть ще якісь побажання?

— Поміняй нам фішки.

Побачивши скільки їх у нас, офіціант мовив:

— Зачекайте хвилинку, — він вийшов, а через мить повернувся з тацею.

Коли Мишко висипав на неї фішки, офіціант прикрив їх рушником і пішов до каси. Мишко ж перевірив два свої пістолети і засунув їх у кишені, але рук не вийняв.

— Я тебе попереджав, — нагадав він.

— Але ж ми заробили двісті сімдесят тисяч.

— А як нам їх винести? — запитав він.

Постукавши у двері, до нас ввійшов офіціант з тацею, накритою рушником, під яким тепер ним лежали пачки грошей.

— Добродії бажають вийти через запасний вихід?

— Виклич таксі, — сказав Мишко, — і виведи нас звідси.

Ми вийшли з казино і опинились у темному, схожому на криницю прохідному дворі. Таксі вже чекало на нас, отже, офіціант, який допоміг нам вийти, одержав десять тисяч цілком заслужено.

Таксист провіз нас через двір, і ми виїхали на сусідню з казино вулицю. Але як тільки минули арку, праворуч від нас спалахнули фари лискучого, недавно відполірованого БМВ, водій якого скерував машину прямо на нас.

— Послухай, брате, — звернувся Мишко до таксиста, — якщо ми втечемо від них, ти отримаєш двадцять п’ять тисяч баксів. Зрозумів?

— Спробуємо, — відповів таксист і смикнув важіль швидкостей.

Варто хоч кілька слів сказати про мисливців на гравців. Бо оминути цю тему означає приректи людину, яка вперше прийшла в казино, на смертельний ризик.

Мисливці, або просто грабіжники, вишукують своїх жертв біля рулеткових і картярських столів. Вони приходять до ігрового залу зі жменькою найдрібніших фішок і, граючи, роблять одну ставку