Читати книгу - "Німа"

Світлана Анатоліївна гикає. Вона й не сподівалася іншої відповіді.

— Хоча… Я обожнюю їх. Вони мій ідол. Мій кумир. Кожен з них.

— Щось я не… Кумир?

— Ага… — Тася кладе ноги на стіл і смачно затягується цигаркою. Тепер їй нічого боятися. Тепер вона тут не працює. Правда, поки що це рішення сидить тільки в голові Анастасії Вікторівни.

Мені ж цікаво, навіщо вона прийшла на роботу.

— Чистота, хоробрість і безкомпромісність кожної дитини варті винагороди.

— Винагороди?

— Так. Маленькі діти добре розрізняють чорне й біле. Бачать, що хороше, а що погане. Для них немає сірих кольорів. Запитай у будь-якої дитини про алкоголь, цигарки, аборт або секс без любові. Усі вони скажуть, що це погано.

— Секс? Це погано?

— Секс — це прекрасно! Для закоханих, для майбутніх батьків. А те, як його сприймають і подають зараз, жахливо. Інтимні стосунки вкрили брудом. Вони стали продуктом споживання, який можна придбати за гроші. Як бачиш, те, що малеча без вагань відносить до «поганого», дорослі вважають добрим. Іноді життєво необхідним. Наприклад, алкоголь — безсумнівне зло. Але ж я так тішуся, коли ти приносиш мені пляшку коньяку. — Вона вертить у руках склянку з напоєм насиченого кольору.

Жінка гірко посміхається.

— Дорослі стають зіпсутими, розбещеними.

— Так. Ми, як прокисле молоко. З часом укриваємося пліснявою, шкідливою для себе й оточення. І мораль, яку ми сповідуємо, стає розмитою, досить умовною. У дітей такого не буває.

Коньяк повільно розтікається теплом по всьому тілу.

— Окрім того, діти хоробріші за дорослих. Вони не роздумують про смерть, захищаючись від сильнішого. А знайомлячись із людиною, не думають про зраду. Діти не бояться майбутнього, вони живуть сьогоденням. А те, що буде колись потім, вони сприймають як украй далеку веселу пригоду. І вони чекають її, наче власного дня народження. Ми, дорослі, боїмося думати про те, що нас чекає. Часто усвідомлюючи, що майбутнє залишиться таким же безрадісним і проблемним. Хоча… Як і діти, ми часто мріємо про прийдешнє.

Піддослідна опускає голову, переводячи погляд на екран, де стоїть на паузі гра.

— А ще вони частіше помічають прекрасне. Квітку, небо, сніг. А ми думаємо про одяг, гроші, переймаємось турботами. Нам не до монстрів під ліжком, принців чи дідів морозів. А ще діти нічого не бояться: лазити по деревах, падати, хворіти. Хіба ж це не викликає захоплення?

Обидві задумливо дивляться одна на одну.

— Привіт.

— А… Ти знову тут. — Тасіта й бровою не веде на молодого спортсмена. Лише зупиняється, щоб підкурити цигарку.

— Я настирливий. — Стас несподівано обіймає її ззаду.

— Чого прийшов? Мені здавалося, я ще вчора тобі сказала, що ти мені не потрібен.

— А я передумав. Давай станемо коханцями?

Дівчина завмирає. Їй гидко від нього. Від його обіймів, голосу, слів.

— Я теж передумала. Уже не хочу тебе. — Вона підносить кінчик запаленої цигарки до його обличчя. Хлопець сахається від несподіванки.

— І що сталося?

— Такий секс… — Тася підіймає голову й дивиться на вечірнє небо. — Такий секс — брудний.

— Що?

Тасіта сміється й махає рукою йому на прощання.

Вона приходила на роботу, щоб не залишитися наодинці з собою.

Розривається телефон. Ми обидві знаємо, хто це.

— Так?

Я неабияк дивуюся й тому майже не помічаю збентеження піддослідної. Вона й сама не думала, що відповість.

Здається, Жар теж не очікував відповіді. Тому зі слухавки чується лише сопіння, а далі тиша.

— Я слухаю? — Тася перевертається на дивані й підтягує до себе попільничку.

— Пробач, просто не очікував, що ти відповіси, — хрипко говорить хлопець.

— Я можу покласти назад слухавку, — пропонує чи то серйозно, чи то жартома, підпалює цигарку й перевертається знову на спину.

— Ні, не треба. Я так давно хотів тебе почути!

Тасіта гірко посміхається й видихає дим у стелю.

— Навіщо? Я думала, ми вже все з’ясували. Ти — брехун. Я — нікчема.

Ображене сопіння.

— Я говорив з Сашком.

«Із хлопцем, якому я врізала через дівчину з фіолетовим волоссям?»

— Зі Світланою Анатоліївною.