Читати книгу - "Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування"

Фактична передача особи регламентується, окрім ст. 593 КПК України, ще й рядом відомчих нормативних та інших актів, адже фактична передача запитуваної особи відбувається від установи виконання покарання. Тут постане практичне питання, як виконати такий запобіжний захід, як особисте зобов'язання, домашній арешт, якщо в особи немає житла в України. Тоді у разі обрання домашнього арешту слідує парадоксальна необхідність прокурору просити суд своєю ухвалою зобов'язати особу, яка підлягає видачі прибути до установи виконання покарання з метою його подальшої фактичної передачі. Але як звертатись прокурору до суду з таким клопотанням, коли на момент його розгляду не відомий точний час фактичної передачі затриманої особи (приміром, відхилення від точно визначеного часу передачі законодавчо допустимі на 15, а то й на 30 днів — ст. 593 КПК України).

Як свідчить практика, під час обрання особі альтернативного запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, не завжди звертається увага і з'ясовуються ризики, передбачені у ч. 1 ст. 177 КПК України, окрім зазначених у ч. 2 ст. 585 КПК України.

Однак у разі застосування до особи не екстрадиційного арешту, а іншого запобіжного заходу, прокурор має здійснювати контроль за виконанням такого заходу, у разі порушення умов ініціювати застосування екстрадиційного арешту (ч. 3 ст. 585 КПК України). Під час такого контролю перед прокурором постає низка питань, зокрема, як надати затриманій особі ліки, життєво необхідні для неї, але не сертифіковані в Україні тощо.

У правозастосовній діяльності підхід до черговості застосування положень ч. ч. 11 та 12 ст. 584 КПК України в частині судового контролю за правами й свободами особи немає єдності. Поширеною є позиція про першочергове застосування положення в частині звернення до слідчого судді прокурора не рідше одного разу на два місяці з клопотанням про перевірку наявності існування підстав для подальшого тримання особи під вартою або її звільнення, у той час, як положення ч. 12 ст. 584 КПК України є додатковим посилюючим аргументом законності обмеження прав і свобод особи, де за скаргою особи, до якої застосовано екстрадиційний арешт, або її захисника чи законного представника слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, не частіше одного разу на місяць перевіряє наявність підстав для звільнення особи з-під варти [7, с. 143].

Особливість вказаних норм полягає у тому, що судовий контроль залежить від сумлінності виконання прокурором передбаченого законом обов'язку та принциповості захисника в частині вказаного процесуальним законом строку звернення до слідчого судді з клопотанням про перегляд наявності/відсутності підстав застосування екстрадиційного арешту.

Однак у разі звільнення особи з-під екстрадиційного арешту прокурор вправі ініціювати застосування повторного екстрадиційного арешту. Зокрема, під час перебування особи під екстрадиційним арештом відбувається проведення екстрадиційної перевірки й за результатами вивчення таких матеріалів центральний орган України приймає рішення про видачу або відмову у видачі особи іноземній державі, яке така особа вправі протягом десяти днів оскаржити до суду. У такому разі прокурору необхідно завжди роз'яснювати в деталях процедуру видачі особи.

Якщо впродовж десяти днів зазначене рішення не оскаржено до суду, організовується фактична передача цієї особи компетентним органам іноземної держави. Рішення про видачу особи (екстрадицію) не може бути прийнято, якщо така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи скористалася відповідно до законодавства правом на оскарження рішення щодо зазначених статусів, до остаточного розгляду заяви, у порядку, встановленому законодавством України. Інформація про подання особою зазначених заяв або оскарження відповідних рішень не надається іноземній державі, що надіслала запит [7, с. 150].

Згідно з ч. 6 ст. 591 КПК України, ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на рішення про видачу особи (екстрадицію) може бути оскаржена в апеляційному порядку прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, її захисником чи законним представником. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.

Проте ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку лише прокурором із мотивів неправильного застосування судом норм міжнародних договорів України, якщо скасування рішення про видачу (екстрадицію) перешкоджає подальшому провадженню щодо особи, видача якої запитувалася іноземною державою.

Під час оскарження рішення Центрального органу про видачу особи повідомляється регіональна прокуратура через те, що участь у розгляді такої скарги бере прокурор, який проводив екстрадиційну перевірку. Рішення суду з оскарження рішення центрального органу України про видачу підлягає оскарженню аж до касаційної інстанції.

Коли апеляція звільняє таку особу, прокурор вправі повторно звернутися до слідчого судді, таким чином відбувається переривання повторності.

Особливо актуальним в умовах дії процесуального закону є положення ст. 586 КПК України, де передбачено підстави припинення тимчасового арешту або запобіжного заходу.

Скасування тимчасового арешту або запобіжного заходу здійснюється керівником відповідної регіональної прокуратури, його першим заступником або заступником за дорученням (зверненням) центрального органу України, а під час екстрадиційної перевірки встановлення обставини, за наявності яких видача особи (екстрадиція) не здійснюється, за погодженням із відповідним центральним органом України. Копія постанови про скасування тимчасового арешту або запобіжного заходу надсилається уповноваженій службовій особі місця ув'язнення, слідчому судді, який приймав рішення про застосування тимчасового арешту або запобіжного заходу, а також особі, щодо якої застосовувався запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.

Заслуговує на увагу та обставина, що прокурор регіональної прокуратури, міст Києва і Севастополя та його заступники наділені не властивими їм функціями щодо скасування ухвали слідчого судді про застосування тимчасового арешту або запобіжного заходу до особи, щодо якої вирішується питання про її видачу (екстрадицію). Таке рішення вправі прийняти лише слідчий суддя, що вбачається з норм КПК України, які визначають порядок брання, зміни чи скасування запобіжного заходу [7, с. 149].

Витрати, що виникли на території України у зв'язку з вирішенням питання про видачу особи, а також витрати, що виникли у зв'язку з транзитним перевезенням через територію України, яка видається Україні, за ч. 1 ст. 594 КПК України, вважаються процесуальними витратами згідно із цим Кодексом. Натомість у ч. 1 ст. 118 КПК