Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

що Бог поставив чоловіка на землю, доручивши йому неймовірну місію — досліджувати, будувати, завойовувати і піклуватися про все творіння. Це була чиста сторінка, яку треба було написати, чисте полотно, на якому треба було малювати. Так ось, панове, Бог ніколи не відбирав цих повноважень. Вони все ще дійсні і чекають, щоб чоловік їх використав.

Якби вам було б дозволено робити те, чого дійсно хочеться, що ви робили б? Не питайте як, бо це отруїть ваше бажання. «Як» ніколи не є правильним запитанням; «як» — це запитання невірства. Воно означає: якщо я не бачитиму, куди йти, то не повірю, не ризикну стати на цей шлях. Коли ангел сказав Захарії, що його стара жінка народить йому сина на ім’я Йоан, Захарія запитав: як, і за це йому відняло мову. Як — це Божа компетенція. Він запитує тебе: що? Що написано на твоєму серці? Від чого ти чуєшся живим? Якщо ви могли б робити те, чого вам завжди хотілося, що це було б? Розумієте, покликання чоловіка написане на його справжньому серці, і він відкриває це покликання для себе, коли ступає на територію фронтиру своїх глибинних бажань. Перефразовуючи Бейлі, не питай, чого потребує світ, спитай себе, що відроджує в тобі життя, тому що світ потребує чоловіків, які відродили б собі життя.

Мушу завважити, що коли в книгарні я несподівано для себе відчув поклик, то вже на той час мав досвід християнського життя. Мій характер уже змінився настільки, що я міг, почувши цей поклик, не вдатися до якогось дурного вчинку. Я зустрічав чоловіків, які використовували таку вказівку як дозвіл покинути свою дружину і втекти з секретаркою. Вони обманюють себе щодо своїх справжніх бажань, щодо свого призначення. Бог вплів в тканину цього світу певний рисунок, і якщо ми його порушуємо, то можемо не сподіватися знайти життя. Оскільки наші серця заблукали далеко від дому, Він дав нам закон як свого роду поруччя, щоб допомогти нам вийти з провалля. Але мета християнського шляху — це перетворене серце; з хлопця, якому потрібен закон, ми перетворюємося на чоловіка, котрий здатен жити за духом закону. «Знову кажу: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити… А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість. На тих то нема закону» (Гал. 5, 16; 22 — 23).

Життя чоловіка перетворюється на пригоду і підпорядковується трансцендентній меті, коли він відмовляється від контролю заради того, щоб віднайти мрію свого серця. Деколи ці мрії сховані дуже глибоко і їх доводиться відкопувати. Ми таки звертаємо увагу на наші бажання. Розгадка часто криється в нашому минулому, у тих моментах, коли ми відчували, що нам дійсно подобалося те, що робили. Зміна обставин у процесі нашого росту — це деталі, але теми залишаються ті самі. У дитинстві Дейл був лідером вуличної компанії, в коледжі — капітаном тенісної команди. Вести за собою чоловіків — ось що дозволяє йому чути себе живим. Для Чарльза це було мистецтво; в дитинстві він завжди малював. У коледжі найбільше любив заняття з кераміки. Він закинув малювання після коледжу, а в 41-річному віці знову за нього взявся, що дозволило відродити в собі життя.

Щоб віднайти бажання свого серця, чоловік має ізолюватися від шуму і турбот повсякденного життя, виділивши час для своєї душі. Йому необхідно усамітнитися в безлюдному тихому місці. Наодинці зі собою він дає можливість тому що всередині вийти на поверхню. Деколи це сум за таким втраченим часом. Там, під покровом смутку, лежать давно забуті бажання. Деколи це навіть починається зі спокуси, коли чоловік гадає, що щось нечисте зможе по-справжньому дозволити відчути себе живим. У той момент він має запитати себе: яке бажання ховається під цим бажанням? Що такого бажаного для себе я надіюся там знайти? Яким чином не випливало би бажання на поверхню, ми хапаємось за цей слід, коли вивільняємо з глибини нашої душі крик за якоюсь забутою мужністю, який важко почути і який вимагає не поліпшувати життя, а його змінювати.

Я добре вивчив

Для мене витесаний із мармуру

Човен у гавані, зі спущеним вітрилом.

Правдиво зображає він не призначення моє,

А моє життя.

Являлася мені любов — не дав їй нищити моїх ілюзій;

До мене в дім просився сум — боявсь його пустити;

Чув я амбіцій поклик — на ризик не відважився.

І одночасно безперестанно шукав я зміст свого життя,

Тепер лиш зрозумів — вітрило слід підняти Назустріч вітрам долі,

Куди нас не несли б вони.

Життя наповнюючи змістом, ризикуєш божевілля крок зробить,

Але без цього на муку перетворюєш його,

Де неприкаяність і прагнень пустота.

Воно — як човен, що в порту за морем томиться,

Але страху не здатен подолати. (Едґар Лі Мастерс)

У НЕВІДОМЕ

«Духовне життя не може бути схожим на життя в провінції, - сказав Говард Мейсі. — Це завжди фронтир. І ми, що живемо тут, повинні примиритися з таким життям і навіть радіти, що воно завжди буде невлаштованим». Найбільша перепона до здійснення наших мрій — це ненависть несправжнього «я» до таємниці. Розумієте, це проблема, тому що таємниця критично важлива для пригоди. Більше того, таємниця — це серцевина всесвіту і