Читати книгу - "Перший спалах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона зацікавлено підвела брову.
— Яка ще подруга?
— Та з твого класу... Переможниця. Як же її звали? Чи то Настя, чи то Наталя. І прізвище таке дивне. Кірієнко... Чи, може, Кіроєва. Чорт, забув.
Кіра раптом розсміялася.
— Ти маєш на увазі «Кирієвська»? — дівчина почухала носа.
— Точно! Пам’ять нікудишня! — засоромився Андрій. — То ви все-таки знайомі?
— Авжеж, і доволі давно! — Кіра продовжувала посміхатись.
— Ну що ж, передавай їй вітання.
— Та я б залюбки, але, думаю, ти і сам зможеш це зробити!
Андрій здивовано озирнувся навколо, очікуючи, що до них от-от приєднається загадкова Кірина подруга. Якась невисока, руда дівчинка попрямувала в їхній бік. Він на мить подумав, що це Наталя, але в останню секунду дівчинка зупинилась і приєдналась до компанії ліцеїстів, що дружно жували попкорн на гальорці.
— Когось шукаєш? — поцікавилась Кіра.
— Та ж твою Наталю... Думав, ти нас познайомиш.
— Ви уже знайомі, довбику! — вона пирснула зі сміху.
— Що, справді? — Андрій щиро здивувався. — Чого ж я такої не пригадую? Покажи її мені. Де вона?
— Та перед тобою!
Кіра ледь не душилась від реготу.
— Що... Що...
Стоп. До Андрія, здається, нарешті почало доходити. Кірієвська... Кіра...
— Наталя Кірієвська — це ти?!
— Оплески в студію! — засміялася Кіра, імітуючи аплодисменти. — Ти просто надзвичайний! Браво!
— Тю... — Андрій знітився. — От тільки не треба з мене глузувати. Я ж думав, тебе Кіра звати. А воно, бач... Наталя. Ната. Наталочка. Чи як там тобі більше до вподоби.
— Кіра! І все. Ніяких Наталь! Так мене звуть тільки родичі. А в тусах мене знають як Кіру. І в соцмережах я шифрують під цим іменем. При чому давненько вже...
— В такому разі приємно познайомитись... Ще раз, — посміхнувся Андрій.
І простягнув їй руку.
— Тебе, здається, шукають! — сказала Кіра, пильно вдивляючись у щось за його спиною.
І справді, по залу бігала одна з координаторів, відповідальна за команду з Андрієвої школи. Вона дріботіла поміж рядами, спотикаючись об ноги галасливих школярів, і тоненько пищала: «Маковей! Перепрошую... Ви не бачили Маковея?»
— Я тут! — гукнув Андрій і помахав їй рукою.
Обличчя жінки на якусь мить проясніло, а тоді посерйознішало — і вона строго гукнула на ввесь зал:
— Маковей! Ану до мене! Негайно!
Спантеличеному Андрієві не залишилось нічого іншого, як покірно подріботіти в її бік, немов слухняний цуцик. Але перед цим він вирішив домовитися з Кірою про зустріч. Та ба! Його чекало розчарування.
Кіри вже не було.
7Кілька тижнів після того випадку Андрій ходив, мов у воду опущений. Ну як він міг проґавити Кіру, коли доля подарувала йому таку чудову можливість зустрітися з нею ще раз?
Одного разу він півдня простирчав біля воріт її школи. Та дарма. Кіри не було. Тоді як Андрій, в свою чергу, підхопив застуду і тиждень провалявся в постелі, з температурою під сорок і черговими мареннями на тему Країни чудес.
Якось, коли Андрій хворів, до нього забіг Сашко, нечастий гість у цих краях. Як завжди, Сашко просто пробігав мимо. Ноутбук в майстерню заносив. Процесор накрився, а йому наукову писати. Відтягнув усе до останнього моменту — а тут на тобі! — сюрприз! Андрій, звичайно, добра душа, чом би й не виручити друга? Тому поки Сашко сидів і здирав з інтернету всілякі премудрі статті, Андрій скаржився на життя, смакуючи подробиці стосунків з Кірою.
Сашко слухав зовсім неуважно. Спочатку друг був повністю поглинутий експериментами. Потім його увагу привернула якась рекламка з напівоголеною дівкою — «ти тільки поглянь, яка киця!». Коли Андрій зрозумів, що Сашко вже втрачений для суспільства, то махнув на нього рукою і ліг спати.
Ввечері, коли батьки нарешті вклалися, Андрій замкнувся в кімнаті і сів за комп’ютер. Давненько він не зависав у мережі. Може, знайде там що-небудь для душі. Фільм якийсь чи трохи музики. Пора б і плеєр оновити, зрештою. До речі, Кіра, здається, казала, що полюбляє сидіти у всіляких соціальних мережах. А що, коли він спробує знайти її там? Хтозна... Раптом пощастить.
Давно Андрій не заходив на свій акаунт. Сайт видався зовсім чужим. Повністю оновлений інтерфейс, якась
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перший спалах», після закриття браузера.