Читати книгу - "Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т."

Пунктом 44.2 статті 44 визначено, що для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат. А на період до 1 січня 2016 року для платників податків, щодо яких застосовується ставка нуль відсотків по податку на прибуток, у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує трьох мільйонів гривень та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом, та які відповідають одному із таких критеріїв:

а) утворені в установленому законом порядку після 1 квітня 2011 року;

б) діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох років), щорічний обсяг доходів задекларовано в сумі, що не перевищує трьох мільйонів гривень, та у яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала 20 осіб;

в) які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законодавством порядку в період до набрання чинності цим Кодексом та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до одного мільйона гривень та середньо-облікова кількість працівників становила до 50 осіб, встановлюється порядок спрощеного бухгалтерського обліку доходів та витрат з метою обрахунку об’єкта оподаткування за методикою, яка затверджується Міністерством фінансів України.

Відокремлені підрозділи, які визначені платником окремого податку, повинні вести облік з такого податку.

Внесеними до Податкового кодексу України змінами було уточнено, що платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень Податкового кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Платник податків зобов’язаний зберігати первинні підтверджувальні документи не менше трьох років (1 095 днів) з моменту подання податкової звітності, для складання якої використовувалися зазначені документи.

У випадку ліквідації платника податків усі первинні підтверджувальні документи за останні три роки (1 095 днів) діяльності такого платника, здаються в архів. Якщо платник податків здійснював свою діяльність менше зазначеного строку — за весь період його діяльності.

Якщо здійснюється процедура адміністративного оскарження або судового розгляду, документи первинного обліку, пов’язані з нарахуванням податкових та грошових зобов’язань та предметом перевірки, повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законодавством терміну оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або остаточного вирішення справи судом, але не менше трьох років (1 095 днів).

У випадку, коли платник пошкодив, достроково знищив або в інший спосіб втратив документи первинного обліку, він зобов’язаний у п’ятиденний термін письмово повідомити про таку подію орган державної податкової служби за місцем податкового обліку. Платнику податків надається можливість самостійно відновити первинні документи бухгалтерського обліку, які забезпечують визначення податкового зобов’язання. Для відновлення втрачених документів надається 90 календарних днів.

Якщо в цей час призначена та/або проводиться перевірка контролюючим органом, така перевірка переривається на термін до поновлення втрачених документів, але не більше 90 днів від дати повідомлення про втрату таких документів. Якщо платник податків не надав поновлених документів первинного обліку, то буде вважатися, що такі документи були відсутні у платника податків на час складання звітності. Відповідно, контролюючий орган має право самостійно визначити податкові зобов’язання з врахуванням зазначених обставин.

У випадку, коли посадова особа контролюючого органу, що здійснює перевірку, відмовляється взяти до уваги ті чи інші документи первинного обліку, а платник податків вважає, що вони є підтвердженням визначення ним податкового зобов’язання, то встановлюється процедура, за якою платник податків може переслати первинні документи листом з повідомленням про вручення з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки. В такому випадку посадова особа зобов’язана розглянути питання по суті.

Платники податків можуть надати відповідні підтверджувальні документи після закінчення перевірки до ухвалення рішення контролюючим органом. У такому випадку надані документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду питання про ухвалення рішення.

Якщо в акті перевірки відображені факти порушення податкового обліку, пов’язаного із відсутністю певних документів, то платник податків має право протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки надати такі документи.

Якщо платник податків надав відповідні документи первинного обліку менше, ніж за три дні до закінчення перевірки, це є підставою для подовження терміну документальної планової перевірки, за рішенням керівника органу державної податкової служби: для великих платників податків — не більше ніж на 15 робочих днів; суб’єктів малого підприємництва — не більше ніж на 5 робочих днів; інших платників податків — 10 робочих днів. Для документальної позапланової перевірки за рішенням керівника органу державної податкової служби встановлюються такі терміни: не більше ніж на 10 робочих днів для великих платників податків; суб’єктів малого підприємництва — не більше ніж на 2 робочих дні, інших платників податків — 5 робочих днів. Подовження строку фактичних перевірок здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби не більше ніж на 5 днів.

45.1. Платник податків — фізична особа зобов’язаний визначити свою податкову адресу.

Податковою адресою платника податків — фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків в органі державної податкової служби.

Платник податків — фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

45.2. Податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі