Читати книгу - "Над Чорним морем, Нечуй-Левицький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«І ця піде проти мене, як заміж вийде» - думала Навроцька. - Вже й тепер збунтувалась, зачула волю…»
- Чого це ти стала така вередлива! Що це з тобою таке сталось? - говорила й бідкалась Навроцька.
Маня мовчала й держала в руках «Нану». Вилазячи з кущів, вона не втерпіла і таки загарбала книжку, що валялась на траві.
- Дай сюди книжку! - сказала мати.
- Нехай я передніше дочитаю. Така гарна та цікава книжка, - сказала Маня. - Ви мені даєте такі книжки, що я тільки позіхаю з ними, а часом таки й дрімаю, бо вони наводять сонноту. А Саня читає такі гарні та цікаві книжки! Сані то й можна. А чом же мені не можна? І Надя читає книжки, які схоче. А я хіба маленька?
Навроцька видерла книжку з рук в Мані, замкнула в столик і почала напучувати та говорити Мані мораль, сердилась, верещала. Маня й собі не спускала. Коли це за перегородкою хтось заговорив. Навроцька замовкла: було чути голос Фесенків. Маня засміялась.
- Зачеши голову! Ходім в горницю! Фесенко прийшов, - говорила Навроцька нищечком і кинулась до Мані, щоб дещо поправити на їй.
Вони увійшли в світличку. Фесенко, свіжий, причепурений, прискочив до Мані і подав їй букет з резеди: в середині букета стриміли нарциси.
- А бачте, я таки достав нарцисів для вас. Обіцяв і достав, - сказав Фесенко до Мані, подаючи їй букет. Навроцька й Маня з дива витріщили очі на нарциси. Маня насилу вдержалась, щоб не поцілувати тих нарцисів.
- Спасибі вам! - сказала вона й понюхала букет. Сухі нарциси зашелестіли, торкаючись об її ніс. Вона полапала їх пучками.
- Де ви достали нарцисів літом? - спитала в Фесенка Навроцька.
- Вже де достав, то достав, а свого слова додержав, - сказав Фесенко.
- Це нарциси не натуральні, а роблені, - несміливо обізвалась Маня.
«Як і моя любов до тебе ненатуральна», - подумав Фесенко й зараз попросив в батька й матері Маниної руки.
В Мані аж голова запаморочилась. Вона трохи не впала на канапу. Фесенко передніше за все обернувся до Навроцької, бо знав, що вона держить за ним руку.
«Щось трохи швидко він оце сватається; якось не дуже припадає воно до етикету. Але ж жених - як цяцька… Трохи хапане його сватання. Але ж Маня його любить. Треба давать згоду», - подумала Навроцька.
- Я з дорогою душею згоджусь, як Маня згодиться, - сказала Навроцька і трохи не облизалась.
- А ви, Харитоне Кириловичу? - спитав Фесенко в Навроцького і дививсь на його очима, як кіт на мишу.
- Я, гм… угу… еге, - жував Навроцький, а потім промовив: - як Маня схоче. Про мене; нехай буде так, як Маня бажає.
Маня слухала усе, ніби крізь сон.
- А ви, Маріє Харитонівно, чи надарите мене щастям? - спитав у Мані Фесенко.
- Коли мама й тато хотять, то й я згоджуюсь, - насилу промовила Маня крізь сльози.
«Слава богу! Теперечки двадцять п'ять тисяч мої! А вже я поти не піду до вінця, поки стара не дасть векселів в мої руки… Перед вінцем так-таки й скажу, що не піду вінчатись, поки стара не дасть векселів. Стара скупа. З нею небезпечно церемонитись», - думав Фесенко.
«Ну, Харитоне Кириловичу! тепер начувайся! Маєш два зяті, як два духи коло себе: один «одесную», другий «ошую»; один світлий, другий темний! Як я носитиму тоді свою машкару? Оце! Овва! Гм. Хіба вже жінка навчить…» - думав Навроцький і поклав руку на стіл, а його товстий палець почав здорово молотить по столі. Жінка глянула на той палець: вона догадалась, що те Фесенкове сватання не припало до вподоби старому, і насупила брови.
«Молоти, молоти, а буде таки по-моєму, бо сватають мою Манюсю, а не твою Саньку», - подумала Раїса Михайлівна.
- Який я тепер щасливий! який щасливий! - крикнув патетично Фесенко, і, вдаривши себе долонею в груди саме проти серця, він підвів здорові очі вгору, зирнув на стелю, закотив очі під лоб, а потім чогось витріщив ласі очі на Навроцького, неначе говорив: знай, мовляв, який я тепер щасливий.
Навроцький тільки дивився на Фесенка своїми тихими, спокійними очима й неначе говорив: іди ти к дідьку з своїм щастям; мені байдуже за твоє щастя.
- Маю надію, що й моя Маня буде щаслива за вами, - сказала Навроцька.
- Я для щастя Марії Харитонівни і недоїдатиму, і недосипатиму; буду працювати до кривавого поту, аби ви, Маріє Харитонівно, були щасливі! - репетував Фесенко, поклавши обидві долоні на широкі груди.
- Який же день призначите ви для нашого весілля?- спитав Фесенко, ласкаво поглядаючи на Навроцьку, бо йому дуже хотілося хоч би й зараз стати під вінець, щоб хутчій забрати Манині гроші. Навроцька трохи здивувалась. Їй було чудно, що Фесенко так швидко заговорив за весілля. Вона задумалась.
«Ні сіло ні впало, а він вже й про весілля… Трохи незвичайно, не по-аристократичному…» - подумала вона й обернулась до Навроцького.
- Я… я… не знаю. Як ти радиш, Харитоне Кириловичу? - спитала вона в чоловіка.
Харитон Кирилович перевів з Фесенка на неї свої тихі очі. На його виду був такий вираз, як на білому листку паперу.
- Гм… Угу… Гм… - замукав Навроцький. - Про мене… Як ти хочеш, так і роби: вволяй свою волю. Про мене, справляй хоч і двоє весіллів разом.
Навроцьку взяла злість.
«Комашко сватав Саню, то він, як опечений, схопився в місця й трохи не заспівав над морем, а тепер тільки баньки витріщив, неначе не його дочку сватають. Ет! - подумала Навроцька. - Не радий такому чудовому женихові».
- Мені здається, що к весіллю доведеться довгенько готуватись: знаєте… я не думаю вінчати своєї дочки на галай - на балай, хапаючись, як тепер вінчаються оті стрижені панни: бачте… етикет… - сказала Навроцька з поважною міною.
«Дідько б тебе взяв з твоїм етикетом! Коли б часом через твій етикет не втекли од мене двадцять п'ять тисяч… Треба добре крутить крутія перед цією бабою!» - подумав Фесенко.
- Так воно, так, Раїсо Михайлівно! Ваша свята правда! етикет передніше за все… етикет - поважне діло, - сказав голосно Фесенко.
- Та й я так думаю, - обізвавсь батько.
- Я й сам так думаю… Ті… ті стрижені усе вінчаються хапаним вінчанням: в чому стоять, в тому й вінчаються, - обізвався Фесенко й спустив очі додолу, неначе, господи, як засоромився.
Маня, почувши, що
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Над Чорним морем, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.