Читати книгу - "Флеш Рояль, Тала Тоцка"

Тітка Макса виявилася товариською і балакучою, що було Дінці тільки за щастя. Можна було мовчати досхочу, періодично похитуючи головою і в тему хмикаючи. До того ж, з'явилася можливість більше дізнатися про Доміна, і Дінка вичікувала, коли підвернеться слушна нагода. Через деякий час Ліза запропонувала перепочити і випити по чашці чаю.

Вони сиділи на терасі за низьким столиком, всівшись на м'яких стьобаних матрацах і спираючись на подушки. Ліза казала, як це все називається, але Дінка не запам'ятала, захопившись самим процесом. Чай виявився чудовим, настояним на ароматних травах, до нього подавався прозорий тягучий мед і повна тарілка солодкої випічки.

Дінка вже вислухала історію заміжжя Лізи, починаючи з того, як молодий Джаміль побачив її, шістнадцятирічну, й зразу ж заслав сватів. Батько Лізи сварився і лаявся, а Джаміль смиренно обіцяв чекати два роки до її повноліття, аби тільки йому пообіцяли, що більш ні за кого іншого вона заміж не піде. І потім цілих два роки відганяв залицяльників від своєї нареченої.

Їй і справді було цікаво слухати, головне, не доводилося нічого розповідати про їх з Максом відносини, тому що розповідати Дінці було нічого. Точніше нічого такого, що можна було б знати рідні Максима.

— Максим щороку на свій день народження приїжджає до нас. Він мені як син, — сама підняла потрібну тему Єлизавета, — з тих пір, як загинула Віра.

 — Вона була вашою сестрою? — запитала Дінка.

 — Двоюрідною. Але ми з нею були як рідні. І хлопчики наші дружили, хоч Алан на п'ять років молодший за Максима.

 — Як вони загинули, Лізо? Мені Максим нічого не розповідав, — зважилася Дінка.

 — Він і не скаже, дівчинко, десять років минуло, а йому досі важко про них говорити. У них дуже хороша сім'я була, дружна, Віра з Георгієм хотіли дати дітям все, діти займалися танцями, Оленка ходила в художню школу, Максим в музичну. Іноземні мови, репетитори. Максим школу з медаллю закінчив, до інституту вступив, Оленка теж відмінницею була. І тут така трагедія, — Єлизавета похитала головою і промокнула куточки очей. А потім продовжила, для чогось знизивши голос. — Макс тоді трохи не збожеволів, бідний хлопчик, він же з ними мав на відпочинок їхати. Інститут покинув, в армію пішов, а потім на війну потрапив. Я досі не знаю, куди, він лише Алану якось проговорився, що в спецназі служив. Повернувся відтіля зовсім іншою людиною.

Вона замовкла, відпиваючи чай, а Дінка сиділа, як прибита.

 — Георгій серйозною людиною був, забезпеченою, бізнес мав. Квартира в центрі, машина, і нам увесь час допомагав. А його брат у нього в співвласниках був, ось він цю аварію й підстроїв, собі все схотів загарбати. Начебто слідство провину встановило, та він відкупився, а його потім столичні бандюки застрелили разом з дружиною, вона вагітна була, не пішов йому на користь бізнес брата. Максим коли повернувся, в квартиру навіть зайти не зміг, ми з Джамілем їздили, фотографії забрали, документи. Він нас змусив все вивезти і людям роздати. Тому й подався до братків, думає, ми нічого не знаємо, — Ліза стомлено махнула рукою, — а як тут не знати, коли вже пів-узбережжя під Горцем? Ми з чоловіком мовчимо, звичайно, робимо вигляд, що не знаємо, я бачу, йому так спокійніше. Ти вже, дитино, не суди його суворо, — тітка подивилася на Дінку майже благально, — він хороший хлопчик, просто дісталось йому занадто. Він може і жорсткий іноді, і впертий, так а як по-іншому, з вовками жити по-вовчому вити. Ти не уявляєш, як я рада, що ти у нього з'явилася. І він тепер тебе нікуди не відпустить.

Дінка зніяковіла і відчула, як запалали вуха.

 — З чого ви вирішили...

 — Так я його знаю двадцять вісім років, сонечко! — посміхнулася жінка. — Ти перша, кого він сюди привіз, якщо не брати до уваги тієї стерви. А її-то він відразу в готель відправив, лише тільки вона тут своє пір'я розпустила.

— Лана? — чужим голосом запитала Дінка.

— Лана, — презирливо хмикнула Єлизавета, — яка вона Лана? Світлана вона, Свєтка і є. Я їй кажу, Світланко, підем на стіл накриємо, чоловіків наших годувати, а вона морду скривила, манікюр бачте в неї. І каже, я вам не Світланка, а Лана, будьте люб'язні мене так називати! А Максим за дверима стояв, почув. За шкірку взяв, в машину вкинув і в готель відвіз, а сам до нас повернувся. На наступний день Алана попросив, той їй на потяг квитки купив і гроші передав. Я спочатку розпереживалася, що вони через мене посварилист, а Максим давай мене втішати, не переживайте, каже, тітонько Лізочко, ви моя рідня, а вона мені чужа. Вибачте, каже, що я сюди її привіз. І з тих пір один приїжджав, я тебе сьогодні як побачила, ледь не розплакалася. Така дівчинка золота! Ти тільки не кажи, що я тобі про цю стерву Лану розповіла, а то він сердитися буде.

У Дінки і вуха, і щоки горіли вогнем.

 — Ми недовго зустрічаємося, — пробурмотіла вона, —ще ніхто не знає, як там буде далі.

— Ой, дитино, — похитала головою тітка Ліза, — я ж не сліпа, бачу, як він на тебе дивиться. Я ніколи ще не бачила свого племінника закоханим.

 В підтвердження цих слів на терасу вийшли Максим з Аланом, збуджені й голодні. Дінка піднялась, щоб допомогти Єлизаветі і почала прибирати чашки, але тут же опинилася в щільному коконі обіймів, її хіба що на руки не підхопили. Ось тут Дінка і зрозуміла, до чого вона догралась, Макс вирішив відіграти виставу по повній програмі.

Він не відлипав від неї ані на хвилину, його руки постійно тягнули її, обіймали, гладили волосся, торкались то до плечей, то до талії, то до лиця. Дінка втекла мити посуд, щоб перевести дух, але Макс знайшов її і там, приклеївся намертво, обхопивши зі спини, і слухав розповідь тітки про якихось невідомих сусідів Акімових.

Дінка, закусивши губу, слухала стукіт його серця, відчувала губи на своїй шиї, скронях, потилиці і відчайдушно намагалась опиратися розбурхуючій дії його рук, і це було просто нестерпно. Тому що не було правдою.

Навечір чоловіки почали збиратися на риболовлю.