Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

Варя в жаху відступила і тільки зараз зрозуміла, яку величезну дурницю вона скоїла, наївно було припускати, що отримавши її, ці мерзотники відпустять Ліз і Марійку. Вона різко розвернулася і кинулася тікати, сподіваючись сховатися в глибині саду, але він різким ударом свого ціпка по її ще незагоєному коліну змусив її повалитися на землю, скрикнувши від болю. У наступну секунду він ривком підняв її, і міцно притиснувши до себе, кульгаючою ходою поволік вглиб саду.

Коли він потягнув її до дерев'яного сараю, який Варя не помітила, коли пробиралася крізь сад, через те що він однією стіною прилягав до паркану і був повністю повитий плющем, інстинкт самозбереження узяв гору і вона спробувала звільнитися. Вона кілька разів крикнула, але безмовність саду поглинула її слабкий голос, як шурхит сухого листя, що перекочується вітром. Вона почала відчайдушно боротися за свою свободу, брикаючись і намагаючись вдарити його ліктями, але він був набагато сильніше її, незважаючи на пошкоджену ногу. Коли Варя знову спробувала кричати, його величезна рука міцно стиснула її губи, вона енергійно пручалася і намагалася вкусити його долоню, але у неї нічого не вийшло.

У примарному світлі винирнувшого місяця вона смутно розрізнила попереду дерев'яну будівлю; коли він підтяг її ближче, відкрив двері і з силою кинув. Дівчина сильно вдарилася об землю, їй здалося, що кожна кісточка її скелету зрушила з місця, голова загула, а в очах поплив туман і перед тим, як втратити свідомість, вона відчула, що Антоніо міцно зв'язав їй руки за спиною і заклеїв рот скотчем, при цьому примовляючи:

- Чекатимеш людей клієнта тут, в цих апартаментах. Звідси не втечеш!