Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

Пролежавши невідомо скільки часу в рятівному безпам'ятстві, Варя все ж виринула з нього, відкрила очі і закліпала в темряві, її зір намагався пристосуватися до повного мороку, але була тільки темрява. Повітря було вологим і щільним, і ще в сараї стояв сильний запах дерева або стружки. Деревна смола розігрілася за день під жарким сонцем, і тепер на пару зі скотчем, яким їй заклеїли рот, мала намір її задушити. Повітря не вистачало, тому червоні кола перед очима і запаморочення все не хотіли проходити.

Мотузка, що стягувала зап'ястя, вп'ялася в шкіру, дівчина спробувала затерплими пальцями намацати її кінці за спиною. Кожен новий рух викликав сильну різь в суглобах, вона відчувала, що чим більше вона смикає руками, тим сильніше мотузка починає обдирати шкіру. Її зап'ястя почали кровоточити, але вона не кинула болісних спроб звільнитися і липкими від крові пальцями продовжувала смикати свої жорсткі пута, поки зовсім не вибилася з сил і не провалилася знову в забуття.

Варя сіпнулася, як від поштовху, і підняла голову. У реальність її повернув якийсь незнайомий чоловічий голос. Дівчина не одразу прийшла до тями і насилу усвідомлювала, де вона знаходиться. Перемагаючи біль у всьому затерплому тілі, їй вдалося сісти і озирнутися. З під грубо збитих дверей сараю пробивалося сонячне світло. "Вже ранок. Значить, швидше за все, це приїхала людина Лоренцо, і втекти тепер навряд чи вийде », - промайнуло у неї в голові. Вона намагалася придушити істерику, що стрясала її, і відчай, який навалився таким вантажем, що не давав навіть нормально дихати. Щоб не трапилося, їй потрібно зберігати присутність духу.

Варя почула скрип дверей і на порозі, залитому яскравим ранковим сонячним світлом, встали дві тіні. Коли її очі звикли до світла, вона побачила Антоніо і незнайомця, який зі своєю широкоплечою незграбною постаттю, смаглявою шкірою і злим обличчям виглядав просто жахливо. Він підійшов до неї, і безцеремонно схопивши за підборіддя, повернув її обличчя до себе і, уважно розглянувши, запитав, звертаючись до Антоніо:

- Красунчик, ти впевнений, що це вона? І чому вона в такому стані? Ти ж знаєш, що господар дуже не любить, коли його дівчаткам псують товарний вигляд.

- Це сто відсотків вона. А зв'язав я її і поселив тут, тому що ти, Ведмідь, навіть не уявляєш, що це за штучка і на що вона здатна.

- Чи не хочеш ти сказати, що це вона так тебе обробила? - єхидно реготнув Ведмідь. - А на вигляд і не скажеш. Гаразд, нехай побуде в тебе до вечора, крайній термін до завтрашнього ранку. Мені потрібно виконати одне доручення господаря, який якраз завтра прилітає з Риму. Тільки пам`ятай, не можна чіпати її, або ти знаєш господаря. Покорми її і дай води, тільки дивись, щоб вона тобі і руки не переламала.

І задоволений своїм жартом він, регочучи, вийшов з сараю. А в душі у Варі, дивлячись на цих мерзотників, виникло зовсім нове почуття. На цей раз це була ні паніка, ні страх, ні відчай, це було щось інше. Тут вона зрозуміла, це була лють, злість на саму себе і свою дурість. Як можна було, не попередивши нікого, не продумавши ситуацію до кінця, самотужки відправитися в лігво звіра, наївно вважаючи, що як тільки вона опиниться в руках злочинців, вони за непотрібністю відпустять Ліз і Марійку.

Через деякий час з'явився Антоніо, він ніс тарілку з бутербродами і пляшку води.

- Доведеться потерпіти мої незграбні доглядання, - з глузливою посмішкою вимовив він, знімаючи скотч і підсовуючи їй бутерброд під ніс. - Давай їж і без фокусів. До вечора більше нічого не отримаєш.

А коли Варя гидливо відвернулася, він додав, відставляючи тарілку:

- Ти хочеш здохнути з голоду, будь ласка. Мені на це начхати.

- Розв'яжи руки. Я поїм сама ...

- Ні, дорогенька, - перервав він її, знову підсовуючи бутерброд. - Або користуєшся моїми люб'язними послугами або сидиш голодна.

Дівчина змушена була підкоритися і відкусити запропонований хліб з сиром. Коли вона поїла, він дав їй води і хотів вже піти, але вона утримала:

- Мені потрібно в туалет. Зі зв'язаними руками я не зможу і Ваших послуг теж не потерплю. Розв'яжіть, будь ласка. Я не втечу.

- Добре. Тільки зваж на те що, якщо знову вирішиш відколоти якийсь номер, я не подивлюся на бажання замовника і просто прострелю тобі коліно. Будеш кульгати все життя.

Антоніо підняв свою широку футболку, під нею на поясі виявилася кобура, з якої він витягнув пістолет. У Варі все похололо всередині, вона зачаровано дивилася на огидний предмет, що зручно розташувався в його руці, його дуло було спрямоване на неї. Потім він розвернув її до себе спиною і, боляче смикнувши, звільнив її зап'ястя перемазані кров`ю. Дівчина зі стогоном спробувала розтерти затерплі руки, але він не дозволив і дулом пістолета підштовхнув її до будинку.

Опинившись у ванній кімнаті, Варя з надією подивилася на вікно, але воно виявилося під самою стелею і таким маленьким, що повністю виключало можливість втечі. Дорога назад до сараю була точно такою самою, під дулом пістолета. А коли вони вже дійшли майже до його порога, Антоніо раптом різко штовхнув її в спину, дівчина автоматично подалася вперед, щоб не втратити рівновагу, і цей рух допоміг йому зловити її руки, завести їх за спину і знову стягти мотузкою. Варя не встигла отямитися і лише застогнала від власного безсилля, а він знову приклеюючи скотч глузливо сказав:

- Це, щоб ти не привернула увагу сусідів, поки мене не буде. Сподіваюся, ти не встигнеш сильно на мене скучити.

Він штовхнув її в сарай і замкнув двері, а через кілька хвилин вона почула гуркіт від'їжджаючої автівки. Варя опустилася на коліна і беззвучно заплакала від власної безпорадності і знову почала смикати зв'язаними руками, знаючи, що ні до чого це не призведе крім болю.

Тоді вона перестала звиватися і постаралася заспокоїтися. Ноги адже були вільні, вона з зусиллям підвелася і почала ногами обмацувати густо засипану дерев'яною стружкою підлогу. Сантиметр за сантиметром, поки не натрапила під тирсою, поваленою в кутку, на якусь залізяку, яка виявилася шматком поламаних садових ножиць. Балансуючи, вона присіла і, зігнувши кисть, підняла її, через що відчула, як мотузка так здавила зап'ястя, що вони знову почали кровоточити. Але вона продовжувала затискати залізяку затерплими пальцями і гострим кінцем стала повільно пиляти мотузку.