Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сюди Таіра прилетіла з особливою метою. Вона дістала з кишені свисток, який майстерно ховала увесь цей час від цікавих очей та подула в нього декілька разів, смиренно чекаючи на відповідь. Невідомо скільки часу пройшло в її роздумах, бо вона потонула у них знову, раз по раз згадуючи Ліама, зрозумівши, що тільки вимушена розлука з ним, відкрила її справжні почуття.
- Даару Адель Прайм, - прошипів гаркавий голос через гострі зуби і дівчина різко повернулася, злякавшись.
- Шакур, - відповіла вона, побачивши монстра біля себе та заспокійливо видихнула. – Ти прийшов.
Височезний монстр з людськими рисами обличчя височів над нею, але навіть його загрозливий вигляд та специфічний запах не відлякали її. В той день, в підземній печері, Таіра віднайшла особливий зв’язок з ним, що вселяв довіру, і зараз ця довіра грала важливу роль.
- Я дав слово, - озвучив він, як щось цілком зрозуміле. - Ти звала мене?
- Так, - встала вона на ноги, трохи зрівнялася з височезним. - Настав час повернути мені своє, але я вагаюся, бо відчуваю, що скоро повинно статися щось не дуже хороше, - мовила Марах те, що не в змозі була відкрити Кірку та тим, хто був поруч останній тиждень, але, чомусь, з такою легкістю вилила монстру, якого, до недавніх пір, вважала бездушною твариною. - Кожна клітинка в моєму тілі, неначе кричить до мене, а я не знаю, що робити далі, - в її словах відчувався біль, переживання та хвилювання вплетені в косу разом із відповідальністю, що впала на її плечі.
Ніби стараючись прочитати на дівочому обличчі про що говорить Марах, Шакур на мить нахилився, але далі впіймавши через ніздрі її запах, застиг на місті, а згодом мовив, неначе знайшов такі потрібні відповіді:
- Так само, як я переживаю за своє майбутнє, ти повинна піклуватися за своє, - прошепотіли натягнуті губи. - Не має значення хто з нас стоїть у харчовому ланцюгу вище – природа бере своє, повертаючи нас до витоків, - говорив він загадками, заплутуючи дівчину ще більше. - Інстинкти захистити своє потомство набагато сильніші за інстинкти самозбереження.
- Не розумію, про що ти говориш, - відповіла вона.
Шакур ще раз нахилився та знову втягнув в себе її запах, смакуючи його, як найсмачніший мед.
- Ти не маєш права морити себе голодом та вибивати себе із сил, - зауважив він далі, ніби переглянувши декілька останніх днів її життя. - Бережи життя в середині себе, - додав далі так ствердно, що від його висновку у Таіри ноги підкосилися.
- Що? – мовила вона пошепки, різко відчувши, як температура підіймається у її тілі, а скроні почали відбивати шалений такт. Руки рефлекторно потяглися до живота, а мозок у пришвидшеному ритмі почав прораховувати всі можливості, і їх було більше, ніж одна.
- Я відчуваю його, - не зважаючи на дівочий стан, мовив Шакур впевнено, поклавши свої величезні руки на долоні Марах, звеличуючи момент сприйняття того, що у її утробі зародилося ще одне життя. - Його серце б’ється так само швидко, як і серце його матері: сильне, хоробре та вірне. Він стане гідним правителем цієї землі, якщо ти у нього вкладеш зерна любові.
Таіра стояла стовбуром. Сюди вона прилетіла, аби домовитися про підтримку у важкий момент, але все різко змінилося. Зараз вона була, більше, ніж спантеличена, адже у її житті з’явилася ще одна перемінна, яка, як щойно виявилося, стала пріоритетною, бо на вагах життя, навіть трон не мав такої значимості, як те, про що вона щойно дізналася.
- Як і домовилися я допоможу тобі, а ти у свій час допоможеш мені, - зчитавши з дівчини її збентеження, продовжив вожак дітей підземелля, розуміючи, що Даару Адель його сюди позвала не для того, аби обсудити майбутню дитину. - Я зберу своє плем’я та підведу його ближче до вашої столиці, але жоден із них не зробить і кроку, допоки ти не покличеш нас. І пам’ятай: так само, як ти переживаєш за своїх людей, я переживаю за своїх одноплемінників. Якщо ти хочеш, аби діти підземелля не покалічили твоїх воїнів, нехай кожен із них пов’яже червону пов’язку на голову, і тоді діти підземелля стануть в ряд з ними, плече в плече нищивши твого ворога, - продовжував він говорити. - Якщо ж моє плем’я почне гинути від рук твоїх людей – не чекай від мене честі. Всі, як один, стануть звірами, якими ви нас вважаєте. Вони помруть, але разом із собою заберуть сотні, а то й тисячі життів – таке моє слово.
- Я приймаю твоє слово, - відповіла Марах, не відриваючи рук від свого живота.
Якщо раніше вона переживала, десятки разів обдумуючи можливі варіанти, то зараз все стало на свої місця, давши їй сили та впевненості зробити все можливе та не можливе. Від сьогодні у неї більше не буде іншого варіанту, аніж вижити та захистити найдорожче, що було ще дуже маленьким, але різко стало цілим світом для неї.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська», після закриття браузера.