Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Спускаючись сходами, я почувала себе наче… це була не я. Кожен крок, кожна швидкоплинна втрата контролю і… я ніби знову відчувала його дотик на своєму тілі. Його руки, губи, жар… І знову перехоплювало подих, голова йшла обертом і… виникало бажання повернутись. Боги, це позбавляло мене здорового глузду! Так не має бути взагалі. Що він зі мною зробив?

Може, все ж таки повернутися?! Я навіть зупинилася посередині сходів і обернулася, всерйоз роздумуючи над такою можливістю.

Чи, може, плюнути на практику? Втекти, поки не пізно? Або...

– Трісс! Нарешті, я вже втратила надію тебе знайти тут, – пролунав гучний, перебільшено веселий дівочий голос.

І на мій сором, я навіть не відразу усвідомила, що це Мел.

Здається, це відповідь на моє запитання. Нікуди я не втечу. Нікуди не подінуся, поки точно не знатиму – мої близькі люди в безпеці.

Швидко знайшла подругу поглядом і дійшла висновку, що вона виглядає набагато краще, ніж учора. Ще блідувата, трохи неуважна і надто вже намагається бути веселою і безтурботною, як завжди. Але однозначно вона виглядає краще, ніж учора.

– Привіт, – видавила я посмішку, швидко перетинаючи вестибюль і вправно лавіруючи між студентами, які ще не вирушили на саму незабутню практику. – Рада, що ти вже знову побачила світ. Ідеш на поправку.

Мелані посміхнулася, проводжаючи натхненну щасливу пару наших однокурсниць, які нагородили нас зневажливими поглядами. Боги, вони впевнені, що на них чекають незабутні пригоди. Можливо, це й так. Але вони б знали, що нас пригоди вже переслідують. Просто по п'ятам йдуть і проходу не дають.

Я навіть зусиллям волі придушила бажання обернутися і перевірити чи не наздоганяє мене Кірай. І що приховувати від самої себе – мені хотілося, щоб він за мною погнався.

– Шкода, не так швидко, щоб отримати направлення, і вирушити разом з усіма на практику до столиці, – зітхнула засмучено Мелані.

На це я не знайшла, що відповісти. Тобто в мене, звичайно, була відповідь і пояснення, але Мелані дуже засмутиться, коли дізнається, чому її залишили насправді в Горенґвілі. На жаль, до її здоров'я це не мало жодного стосунку.

Не хотілося б її засмучувати, розплющуючи очі на очевидне – підозри з неї все ж таки не зняті. І не тому, що ніхто не повірив в історію із вторгненням у свідомість. Просто…

– Зате весь Горенґвіль тепер тільки наш, – спробувала підбадьорити подругу. – І з огляду на те, що щойно мене моє начальство виставило з кабінету, не давши жодних вказівок, пропоную заскочити на тістечка до льєри Мойрани?

– Просто чудова ідея, – посміхнулася Мел, хапаючи мене під руку і мало не бігом тягнучи до виходу.

Мені здається, чи вона відчайдушно шукала привід мене витягти зі стін відділку, доки бойові маги зі столиці були зайняті. І я дуже вдало їй його дала.

До пекарні ми не дійшли.

Мелані зупинилася за десять кроків від входу до віддліку, озирнулася по сторонах, і заговорила швидко і гранично серйозно, остаточно розгубивши напускну веселість.

– Не поясниш, що взагалі відбувається? Цілителів у місті залишилося – раз… два… і все. Ми в небезпеці?

І що їй на це відповідати?

– Якби я знала… – сумно зітхнула я, так і не вирішивши, що можна на це відповісти. – Точно не в безпеці. Не зневажай порадами слідчих поки... ми не спіймаємо цю наволоч.

Мел затримала на мені уважний погляд, але продовжувати розпитування не стала. Вона дуже добре мене знала, щоб усвідомлювати – більше я не скажу.

А що казати? Що в місті, найімовірніше, маг крові? І це цілком можливо моя тітка, яка вирішила пробити портал в Аратсішан.

Боги, адже я думала, що вона давно змирилася з тим, що нашого королівства більше немає. Але якщо замислитися, то вона справді останнім часом поводилася дивно. І виглядала дивно. Вона змінилася… Пропадала вечорами. І мені просто потрібно було за нею простежити і з'ясувати, що вона приховує.

Це було страшно. Страшно дізнатися неприємну правду. Але... іншого виходу не було.

Від цього вже залежала не тільки моя довіра, а життя Мелані. І одним богам відомо когось ще. Якщо це вона, якщо вона пробивається будь-якою ціною Стархан, то це мій обов'язок її зупинити.

– Все буде добре, – виринувши з роздумів і прийнявши, як мені здалося, єдине правильне рішення, пообіцяла я. – Імперські маги зроблять усе можливе, щоби тобі нічого не загрожувало.

– Це так. Ерік від мене ні на крок не відступає, – усміхнулася подруга.

І зашарілася. Такою зніяковілою я її ніколи не бачила. Невже вона все ж таки знайшла шлях до серця холодного і замкнутого лера?

– От бачиш…

– А ти будь обережнішою, – перебила вона мене, схопивши під руку, злодійкувато озирнувшись на всі боки і потягнувши подалі від входу, ніби нас тут могли підслухати. – Я вчора пізно ввечері була у цілительській льєра Петренса. Голова розколювалася, хотіла взяти в нього якийсь настій, щоб угамувати мігрень. І випадково почула розмову цієї цілительки з загону з її чоловіком. Вона говорила щось про те, що з Найром діється недобре. Я нічого до ладу не зрозуміла, на моє розчарування. Говорила вона тихо, хрипко, та ще й слова ковтала. Але точно було зрозуміло, що цілителька просила доглянути за Кіром. Щось про те, що «звір знову прокинувся і почув здобич».