BooksUkraine.com » Детективи » Бікіні, Джеймс Паттерсон 📚 - Українською

Читати книгу - "Бікіні, Джеймс Паттерсон"

121
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Бікіні" автора Джеймс Паттерсон. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 74
Перейти на сторінку:
став підійматися сходами до мого номера. Більше за все на світі мені хотілося спати.

Я постукав у двері, погукав Аманду, а коли ніхто не відповів, повернув ручку і вже було приготувався відчитати Менді й пояснити їй, що вона більше не має права пустувати й поводитися безвідповідально. Що мусить тепер бути подвійно обачливою: за себе й за дитину.

Я відчинив двері й відразу ж відчув: щось не так. Аманди в ліжку не було. Може, вона у ванній? Може, їй стало зле?

Увійшовши до кімнати, я гукнув:

— Менді?

І раптом двері за моєю спиною з хряскотом зачинилися. Я різко обернувся — і спробував збагнути незбагненне. Те, чого не мусило бути.

Якийсь чорний чоловік тримав Аманду, обхопивши її лівою рукою поперек грудей, а правою приставивши до скроні пістолет. На ньому були гумові рукавички. Сині рукавички. Такі самі, які я вже десь бачив. Я кинув блискавичний погляд на обличчя Менді. З її рота стирчав кляп. У її очах застиг вираз дикого жаху; крізь кляп пробивався безсловесний крик.

Чорний чоловік вишкірився мені, міцніше вхопив Аманду й націлив на мене пістолет.

— Ой, Амандо, — сказав він. — Ти лишень поглянь, хто до нас прийшов! А ми вже чекати втомилися, правда, крихітко? Утім, ми славно повеселилися, еге ж?

Усі фрагменти інформації зійшлися докупи: сині рукавички, знайома інтонація, блідо-сірі очі й театральний грим. Ні, я не помилився. Бо годинами слухав цей голос вживу й на магнітофоні. Це був Анрі. Але ж як йому вдалося нас знайти?

Мої думки розбіглися в сотні напрямків одночасно.

Мене привів до Парижа страх. Але тепер, коли Анрі опинився в мене на порозі, я більше не боявся. Я сказився від люті, і в моїх венах запульсував чистий адреналін. То був шалений емоційний порив, із тих, що дозволяють людині підняти й відсунути авто, що наїхало на дитячий візок, або кинутися всередину палаючого будинку, начхавши на небезпеку.

Я висмикнув револьвер із-за поясу, звів курок і крикнув:

— Відпусти її!

Здається, Анрі не повірив, що я вистрелю. Криво посміхнувшись, він відказав:

— Опусти пістолет, Бене. Я просто хочу поговорити.

Я підійшов до маніяка й приставив дуло йому до лоба. Він знову криво всміхнувся й блиснув золотим зубом, який, вочевидь, був частиною його нової маски. Точнісінько в той момент, коли я натиснув на гачок, Анрі зацідив мені ногою в стегно. Я гепнувся на столик, його ніжки зламалися, і я полетів на підлогу.

Спершу я подумав: «Невже я поцілив у Менді?» Але відразу ж побачив кров на руці Анрі й почув, як стукнувся й ковзнув по підлозі його пістолет.

Він сильно відштовхнув від себе Менді, і вона впала прямо на мене. Я скотив її з грудей і спробував підвестися, та Анрі пришпилив мене до підлоги, наступивши важким черевиком мені на руку.

Презирливо глянувши на мене, він сказав:

— Сидів би ти вдома та роботою займався, Бене! Якби ти просто робив свою роботу, то ми не мали б зараз оцієї невеличкої проблеми, але тепер я не можу тобі довіряти. Шкода лише, що я не взяв із собою відеокамеру.

Нагнувшись, він відігнув мої пальці, витягнув пістолет із моєї руки й націлив його спочатку на мене, а потім — на Менді.

— Ну, хто бажає померти першим? — спитав він. — Ти чи ти?

Розділ 109

В очах у мене потемніло. Невже це відбувається насправді? Ми з Амандою зараз помремо. Я відчув дихання Анрі на своєму обличчі — то він всвердлив ствол револьвера мені в праве око. Менді спробувала закричати, але крізь кляп прорвався тільки комариний писк.

— Заткни пельку! — гаркнув на неї Анрі.

Аманда так і зробила.

У мене на очах виступили сльози. Може, від болю, а може — від пекучого жалю, що я більше ніколи не побачу Аманду. Що вона теж помре. І що наша дитина так і не народиться.

И Анрі вистрелив — прямо в килим біля мого вуха. Я на мить оглух. Потім він смикнув мене за петельки, підняв мою голову й загорлав прямо у вухо:

— Пиши свою трикляту книгу, Бене! їдь додому й роби свою роботу. Я телефонуватиму тобі в Лос-Анджелес кожного вечора, і якщо ти не братимеш слухавку, я знайду тебе. Ти ж знаєш, що я це неодмінно зроблю. Обіцяю тут вам обом: другого шансу я вам не дам.

Прибравши пістолет від моєї голови, Анрі схопив свою торбу та валізу неушкодженою рукою й вийшов, хряснувши дверима. Я почув, як у коридорі затихають його кроки.

Я повернувся до Менді. Кляп являв собою наволочку з подушки, запхану до рота Менді й зав'язану на потилиці. Тремтячими руками я взявся за вузол, а коли розв'язав його, то обійняв Аманду і став колисати її туди-сюди, туди-сюди — як малу дитину.

— З тобою все гаразд, мила? Він не заподіяв тобі шкоди?

Аманда крізь сльози відповіла, що все нормально.

— Ти впевнена?

— Іди, — сказала вона. — Я знаю, що ти хочеш за ним погнатися.

Повзаючи навколішках по підлозі й мацаючи під тонкими веретеноподібними ніжками та потрісканими краями антикварних меблів, я відповів:

— Ти ж знаєш, що я мушу піти за ним. Бо він не дасть нам спокою, Менді.

Нарешті я знайшов «Рюгер» Анрі під комодом і міцно обхопив пальцями руків'я. А потім крутнув слизьку від крові дверну ручку й гукнув Менді, що скоро повернуся.

Важко спираючись на перила, я закульгав униз сходами! і біль у стегні трохи попустив. Я намагався поспішати, знаючи, що — так чи інакше — мушу вбити Анрі.

1 ... 65 66 67 ... 74
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бікіні, Джеймс Паттерсон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бікіні, Джеймс Паттерсон"