Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

Полишивши дівчину, чаклун повільно прямує до мене, і краєм ока я мимоволі спостерігаю за тим, як плавно похитується його збуджена плоть при кожному кроці. Породжена внутрішнім жаром млосна важкість у низу живота наростає, тому мені доводиться з усіх сил зосередитися, аби чітко сформулювати свою думку вголос. Добре, що хоча б ідея щодо іншого місця з'явилася майже одразу.

— Слухай…

Мій лунає хрипко та переривається, коли Темний Лорд притискається до мене ззаду. Повільно, але невблаганно нахиляє вперед — тисне на мою спину власними грудьми, підтримуючи поперек живота однією рукою. Спритні пальці другої вже хазяйнують між моїх ніг, змушуючи дрібно здригатися від відвертих пестощів. Всередині все палає вогнем, мені знову стає спекотно, і це заважає моїй зосередженості. 

— Як щодо… різноманіття? — все ж продовжую я.

— Втрьох тобі замало? 

Від оксамитово-спокусливого голосу чаклуна та відчуття гарячої плоті між стегон більшій частині мене вже просто хочеться начхати на присутність непритомної дівчини. Та хоч підголівник м'який та широкий, все одно він не надто приємно відчувається під грудьми. І стояти навшпиньки весь час не хочеться. 

— Ні… просто… в іншому місці.

— Наприклад? — Темний Лорд видихає мені у вухо, після чого випростовується, обіймає мої стегна обома руками, притискаючи сідниці до свого паху. Широко розводить мої ноги, чим позбавляє мене опори та змушує спертися руками на підлокітники. І тільки після цього, міцно тримаючи мої стегна, він повільно проникає всередину.

— В бібліотеці… — коли чаклун входить на всю довжину, в мене перехоплює дихання, — там є… цікаве крісло…

— Он як… — задумливо промовляє Темний Лорд і зупиняється.

Притиснута до спинки крісла, я напрягаю та розслаблюю стегна і всі м'язи внизу — внутрішній вогонь вимагає від мене продовження, хоча б якогось руху. Відчуття знову загострюються, тому мене просто кидає в жар. Темний Лорд стоїть нерухомо, але скорочення та розслаблення м'язів створюють враження, ніби він короткими плавними поштовхами просувається все глибше і глибше…

І лише десь за півхвилини я розумію: ні про що він не роздумує, а просто насолоджується моєю… самовтіхою.

— Ну то що? — неймовірним зусиллям мені вдається змусити своє тіло трохи заспокоїтися та розслабитися.

— Ще хвилина-півтори, і нам нікуди не довелося б переходити, — зі смішком повідомляє чаклун. Відпускає мої ноги та підхоплює під груди, допомагаючи випростатись. — Надто ти чудова, — видихає він мені у вухо та обіймає обома руками, міцно притискаючи до себе.

Темрява навколо нас раптом стає непроникною для зору, але вже за мить я добре розрізняю в ній стелажі з книжками. А прямо перед нами стоїть те саме крісло з високою спинкою.

— І як саме ти хочеш його використати? — в голосі чаклуна чути щиру зацікавленість. Все ще перебуваючи всередині, він щільно притискає мене до себе, ніби все одно збирається зробити все за власним розсудом, попри вдавану чи навіть справжню цікавість до моєї думки.

Мій же погляд затримується на широких підлокітниках. Чом би й ні? Має виглядати доволі спокусливо…

— Відпусти — покажу, — я з подивом помічаю у своєму голосі грайливі нотки. Знову повертається швидкоплинне відчуття влади над чаклуном, і це мені подобається.

І він мене відпускає, навіть відходить на крок назад. Відчуття внутрішньої порожнечі трохи дратує, але можна й потерпіти. Мені й самій вже цікаво, як я виглядатиму на цьому кріслі — головне, щоб шкіра на підлокітниках не виявилася надто слизькою…

Втім, мої побоювання виявилися марними. Обережно поставивши на сидіння ліве коліно, я відчуваю, що воно анітрохи не ковзає по м'якій шкірі оббивки. Трохи посовавши ногою і впевнившись в цьому, я запускаю пальці в різьблену спинку крісла та розміщую обидва коліна на підлокітниках. Трохи прогинаюсь у попереку та озираюсь, аби оцінити реакцію чоловіка. Судячи з виразу обличчя, йому таки подобається побачене. Чаклун за два плавних кроки скорочує відстань між нами та кладе долоню на відкрите розпалене лоно. Повільно погладжує його, торкається губами мого плеча і сам спирається коліном на сидіння крісла. Прикусивши губу, я відвертаюся та відчуваю, як гаряча плоть знову проникає всередину, змушуючи мене дрібно затремтіти та ще з новою силою вчепитися в завитки тонкого візерунку на спинці.

Сподіваюсь, це дерево достатньо міцне — було би прикро випадково зламати таку красу. Але ця думка швидко полишає мою голову, тільки-но Темний Лорд прискорює темп поштовхів. Мене знову накриває почуттям єднання. Настільки, що я ризикую відпустити спинку крісла та нахилитись назад, аби спертися спиною об груди чаклуна. Не спиняючись, він спритно підхоплює мене поперек живота однією рукою, а другою торкається підборіддя, вимагаючи повністю відкинутись на нього. Таке положення виявляється несподівано зручним, і не відмовляю собі в задоволенні ковзнути пальцями по шиї чоловіка вверх, а вниз провести з натиском, дряпаючи шкіру нігтями. 

Це дає несподіваний результат. 

Часто і гаряче дихаючи, Темний Лорд на мить завмирає, а потім з тихим гарчанням робить кілька різких, сильних та глибоких поштовхів. Мій внутрішній вогонь спалахує нестримною пожежею, позбавляючи мене здатності орієнтуватися в просторі. Все, що я можу осягнути — вологу та гарячу шкіру під пальцями та сильну пульсацію внизу — ніби в мене там раптом з'явилося ще одне серце. З різким стогоном впиваюсь нігтями в шию чаклуна і відчуваю, як по спині розходиться знайоме поколювання — але його одразу випалює нестерпний та нестримний жар, і сам при цьому трохи слабшає. 

Коли ж пульсація внизу вгамовується, а в голові нарешті трохи прояснюється, я розумію, що просто сиджу на стегнах Темного Лорда. А він розмістився навколішки на сидінні крісла, обійнявши мере обома руками та сховавши обличчя в моєму волоссі. Його серце все ще колотиться, але дихання вже встигло сповільнитися та поглибшати. Дивний стан задоволення та рівноваги, порушити який здатен найменший рух чи слово. Як я читала в якійсь книжці — ніщо не може тривати вічно.