Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

Почалося. Ну, що ж, ласкаво просимо. Подивимося, чий кун-фу більшого калібру...

Коротка кулеметна черга прогуркотіла набагато раніше, ніж вороги з'явилися в полі зору.

«Атакований. Відступаю» — прояснив ситуацію Птах, а ще за кілька секунд дрон пронісся над головою з такою швидкістю, що волосся на голові ворухнулося.

«Тримайся позаду. Без команди вогню не відкривати»

Сутички з пацюками та собаками зіграли зі мною злий жарт. По суті я вперше зустрів ворога, який не вступав у рукопашну, відповідно моя колишня перевага нівелювалася. Але це я зрозумів тільки після того, як знову затріщали постріли, і одна з куль смикнула мене за плече. Рана дрібна, так — глибока подряпина, але подіяла краще за цебрик холодної води. Я ж не безсмертний, насправді.

Метнувся вбік, упав на коліно і притулився до стіни.

Обидва охоронці з'явилися майже одночасно. Причому зовсім не там, де я на них чекав. Павукоподібні створіння чудово почували себе як на стіні, так і на стелі, швидко пересуваючись в мій бік. Тому Птах, що тримався під стелею, відразу ж потрапив під обстріл. Оскільки не сховався, а навпаки, опинився у зоні раннього виявлення. Вміння кіберів пересуватися по стелі і мене трохи збило з пантелику. Тож стріляв я не на випередження, а у відповідь. На щастя, більш прицільно. Мабуть, система врахувала клас та прокачування стрілецької зброї.

Зустрічний вогневий контакт на ближній дистанції, взагалі миттєва штука. Це тільки у фільмах противники по півгодини поливають один одного з усіх видів зброї, перетворюючи на решето все навколо, крім цілі. Насправді часу вистачає всього на пару пострілів або чергу. Потім хтось поцілить, а комусь не пощастить. Мертві й поранені падають, живі теж... у пошуках укриття. І продовження буде лише якщо всі, від несподіванки, промахнулися.

Я поцілив. У мене теж… Одна куля прошила плече, друга ногу. Якби все було, як раніше, на цьому бій би й закінчився. Але тепер я був частиною системи, і вона дбала про мене. Бинти на рани, щоб зупинити кровотечу, потім ковток зілля, що відновлює здоров'я, і все... Я знову цілий і неушкоджений. А біль, що пронизав тіло, можна списати на дрібні незручності. Як ниючий зуб перед візитом до стоматолога. Було діло, смикало так, що аж в очах темніло, але закінчилося. То навіщо згадувати? Я ж не мазохіст.

Охоронцям пощастило менше. Незважаючи на наявну броню, бластер пропалив у ній отвори з попередньою легкістю. Загалом, не дивно. Хантери тому й перемогли так легко збройні сили Землі, що наш захист розраховувався проти кінетичної зброї і був безпорадний проти лазерної та плазмової зброї інопланетян.

Підійшов ближче. Залізяки ще дзижчали, маніпулятори з присосками тремтіли, але це вже був металобрухт, а не бойові роботи.

«Малий робот-охоронець. Рівень 4. Несправний. Відновленню не підлягає» — підтвердила система і так очевидне.

А що з нагородою?

«760 пунктів досвіду. 4 золоті імперіали. Ремкомплект — 1 набір. Глок 42. Магазин з патронами до Глок 42. Мале зілля здоров'я. Міцні солдатські берці, захист ніг «+10».

Іноді здається, що система стежить за моїми побажаннями і намагається їх задовольнити. Принаймні у дрібницях, що особливо не впливають на виконання основної місії. (Знати б ще якої). Ось і зараз, досить було подумати, що Горобчика треба озброїти чимось підходящим, як здобиччю став чудовий пістолет у «жіночому» виконанні. Мініатюрний Глок-42 із магазином на 6 набоїв. Для серйозної справи, що феєрверк, але щоб привернути увагу, подати сигнал — краще не придумаєш. Важить мало, носити можна в кишені... Та й від місцевої гопоти, якби довелося, теж пригодиться. Шакалята лише натовпом і супроти беззбройних герої, а пістолет, навіть маленький, швидко мізки на місце поставить. Або виб'є, якщо по-доброму не вдасться.

Одне шкода, схоже, модифікатори я зможу отримати тільки з ремонтників. Добре хоч ремкомплект випав.

Берці… Цікаво. Досі нічого з амуніції із захисними бонусами не траплялося. Схоже, система вважала, що з колишніми небезпеками я і без них упораюся. А тепер подбала. Добре, звичайно, і дякую… Ось тільки тривожно. Схоже, жарти закінчуються.

Гаразд. Поки живі не помремо. Викликав інтерфейс і одним кліком перевзувся. Зручна річ.

«Увага. Помічено рух. Три об'єкти. Попередній аналіз на основі даних мас-детектора: бойові роботи, тип БР/С-21. Об'єкти рухаються у нашому напрямку. До контакту – 5 хвилин»

Я й не помітив, що Птах знову змістився вперед і тримався в районі передбачуваного відгалуження від головного тунелю. Ох, не про те я мрію. Не «Стелс» мені потрібен насамперед, а навик, що дозволив би отримувати відеосигнали з камер дрону. Слова, звісно, добре. Краще ніж нічого. Але бачити на власні очі набагато зручніше. Ау, шановна Система! Я достатньо голосно мрію? Що та як мені для цього зробити? «Робототехніку» розвивати чи дрон модифікувати? А може, Ментальність підняти? До речі, я останнім часом тільки й роблю, що подумки спілкуюся. Нічого не підросло?

Подивитись, чи що? Просто чекати нервує. Не залізний же я справді.

Леонід Спаський.

Рівень «5».

Клас — Рейнджер.

Досвід: 14635/15 000