Читати книгу - "Гелтер Скелтер"

Усе це сприяло думці, яка досі залишалася поза їхньою увагою: чому, власне, вони вирішили, що їх підозрюватимуть у злочині і влаштують на них полювання? Зрештою, що могли повідомити слідчим свідки з ресторану? Що вбитий був ще з трьома супутниками? А чи були вони взагалі знайомі? Може, то звичайні автостопери, яких тут о цій порі року сила-силенна? А побачивши, що сталося, вони, природно, злякалися й втекли, а де їх шукати – хтозна. Отже, цілком можливо, що їх дійсно розшукують, проте не знають ні їхніх імен, ні де саме їх шукати. Здається, можна заспокоїтися? Хоча це жодним чином не означає, що вони вхопили Бога за бороду. Ще нічого не скінчилося.

І все ж таки всі троє відчули певне полегшення.

Перетнувши хол, компанія рушила до сходів. Вахтер провів їх поглядом, але досить недбалим, і знову втупився в екран, де точилися криваві кримінальні баталії.

На другому поверсі Дарина відокремилася від хлопців, а ті потяглися до себе на четвертий.

Навколо було тихо, навіть занадто тихо.

48

ОСТАП. МАКС. ФАЛЬСИФІКАЦІЯ

У чотириста чотирнадцятій панував той самий первісний хаос. Щоправда, за їхньої відсутності ситуація значно погіршилася, хоча до цього здавалося, що гірше бути точно не може. Але така думка була хибною.

Усе, що вони залишили на столі, перетворилося на смердючу цвіль. До того ж приміщення наводнили армії тарганів і мурах. Кожна з цих членистоногих цивілізацій знайшла тут чим поживитися. Тож перш ніж привести себе до ладу після дороги, хлопцям довелося зайнятися прибиранням.

Відчинивши вікно, Остап витяг із шафи кілька пакетів для сміття й почав змітати в них все, що накопичилося на столі. Макс тим часом вештався навколо з віником і совком, підхоплюючи те, що приятель необережно скидав на підлогу. Потім він так само зібрав все це жахіття в пакет і взявся витирати пил старим рушником. Це додало їхньому житлу бодай якоїсь свіжості. Прибирання забрало в них чверть години, не більше. Зараз не до ідеальної чистоти.

Потім душ, сніданок і ті ж самі роздуми на тему «Що робити далі?».

Може, це легенда бере початок від повісті?

Це була настільки очевидна думка, що в Остаповій свідомості наявні факти почали мимоволі складатися в певну конструкцію. Вона здалася хлопцю настільки простою й наочною, що відтепер він мав би витатуювати в себе на лобі слово «телепень» і далі жити із цим тавром.

Найскладнішим для Остапа стало усвідомлення, що він повівся в цих обставинах як людина натовпу. А ставши частиною натовпу, люди за наявності екстремальних умов завжди діють однаково – і всупереч власному інтелекту. Єдина можливість уникнути цього – якимсь чином перестати бути одиницею юрби, тоді з’явиться можливість побачити те, чого не помічають ті, хто збивається докупи.

Він мав визнати: усі, хто брав участь у забавці із дзеркалом, теж не стали винятком. Дарма що їх було небагато, менше десятка, але цього вистачило, щоби наробити тих самих помилок, що переслідують людей у всі часи. Ось чому він так любив історію: справжня історія вчить уникати помилок, і якщо бути уважним і прискіпливим, вчасно виявляти й аналізувати найгостріші моменти, то можна передбачити майбутнє. На жаль, він не додумався до цього вчасно і саме тому схибив. Ця помилка зрештою коштувала людських життів, і це пригнічувало його найбільше.

Ще в дорозі Остап знову й знову подумки повертався до так званої «нульової позначки». Тобто до такої позиції, коли людина відкидає всі раніше відомі факти й починає розплутувати ланцюжок подій від найпершої ланки.

Удома, скориставшись вільною хвилиною, він узявся за ноутбук і відкрив той клятий сайт із черепами, свічками та легендою у відповідному розділі. Там майже нічого не змінилося, щоправда на сторінці з оповіддю про Панночку хтось під ніком «Voldemort» виклав найперший коментар до цієї історії:

«Хрінь якась, а не легенда! Ні фіга не працює, дарма згаяв час».

Переглядаючи розділи по колу, Остап вкотре упіймав себе на думці, що не пам’ятає, як і коли опинився на цьому сайті вперше. Усе виглядало так, ніби власника взагалі не цікавив прибуток, тому він не дуже активно просував своє дітище. А це, своєю чергою, викликало запитання: якщо прибуток власника не цікавить і він не рекламує своє створіння, якого біса Остап сюди потрапив? Як виявив сторінку з легендою, що нею потім скористався та ще й долучив до неї всю їхню компанію?

Це запитання муляло Остапові більше доби.

Він намагався відсунути його якомога далі, але правди ніде діти – якщо вже повернувся до початку, не треба гребувати очевидним. Тим паче, що відповідь лежить майже на поверхні. Це ж ясно як божий день: хтось скористався його ноутбуком, навмисно відшукав цей сайт і залишив закладку, бо був упевнений, що Остап Сікорський нею неодмінно зацікавиться та скористається. Якщо це дійсно так, справа виглядала в зовсім іншому світлі.

«When I get to the bottom I go back to the top…»4 – лунало тим часом із динаміка Максового телефону. Сусіда по кімнаті не можна було вважати великим прихильником «Бітлів», але саме ця композиція чомусь припала йому до душі й слухав він її досить часто. Хоча воно й недивно. Макс тяжів до важкого року, а ця пісня стала чи не першою ластівкою «металевої» музики.

Поки Макс збирав одяг, що потребував прання, Остап хотів був поділитися з ним своїм відкриттям. Але чомусь заколивався і зрештою вирішив, що зараз це зайве. Не треба наражатися на чергові кпини. Особливо після того, як вони навідалися до Сотникового і сумління Остапа ятрила ще одна безглузда смерть.

Аби щось довести, він має оперувати залізними аргументами. Такими, щоб у жодної з потенційних жертв не виникло й тіні сумніву.

49

ДАРА. СТОРОННІЙ

Двісті сімнадцята також зустріла дівчину в тому вигляді, у якому вона її залишила.

Тільки повітря стало затхлим, наче кімната порожніла ціле літо. Краєвид з вікна майже не змінився: схожий на Гоґвартс головний корпус університету, навчальні корпуси – і зовсім інший світ поза їх межами. Все те саме, тільки зелень торкнула жовтизна, і якби не спека за тридцять, можна було б вирішити, що надворі жовтень і час діставати з шафи теплий вовняний плед.

Що його так любила Лана…

Згадки про подругу Дара Ковалевська намагалася тримати якнайдалі. Зрештою це вдавалося. Водночас існувала інша думка, що наче голкою шпигала її мозок. Богдан!

Розкладаючи речі,