Читати книгу - "Чорна тінь, Ана-Марія Еріш"

Час йшов, а я себе просто чудово відчувала у Валорії. Ця країна була для мене рідною. І хоч я народилася в Хейвенберді, та ніколи не відчувала там себе на своєму місці. Можливо це через те, що моя мати все ж була вампіром. І хоч частково, та в мені текла її кров. А тепер все просто чудово. Я почала жити з Аларіком в одній кімнаті. Ми навіть якось не думали про те, адже і так багато часу витратити. І виявилося, що Дарсана та Зак прийняли таке саме рішення. Це й не дивно, адже вони вже стільки часу разом. Зоріна жартувала, що треба робити ставки на те, хто з нас першими одружиться. От і мені цікаво. Я навіть думати про таке поки не хотіла, адже мені лише двадцять років. Це ще досить мало, а, враховуючи, що я тепер вампір, то можна взагалі зачекати кілька десятків років. А от Зоріна та Джейкоб вирішили не затягувати з дітьми. Так і з'явилася Дарсана. Хоча, можливо так би було навіть краще.                                                                                                                                           

Мене прийняв народ, адже ми вже кілька разів влаштовували святкування разом. Я їх усіх полюбила, адже з ними мені було так комфортно. Це чудовий народ, який готовий підтримати одне одного. Подруга ж оголосила, що я стану її фрейліною. А це значить, що час починати підготовку до всього цього. Все складалося неймовірно, однак я не могла навіть уявити, що буде далі. Інколи на нас нападали, однак це були лише спроби, які ми вдало відбивали. Особливо цим займався Марк, генерал армії й дід Зоріни. Він завжди був поряд та допомагав нам. Та цього разу було інакше. Ми сиділи за сніданком, коли знадвору щось прогриміло. Чомусь я навіть не була здивована. Знову напад, але зараз Марка не було тут, він знаходиться в іншому місті. Там були якісь заворушення, і він вирішив з цим розібратися. Тому, схопивши меч, я помчала слідом за іншими на вулицю. Я вже звикла боротися. Там же стояв один чоловік, в якого за спинами були нижчі демони. За мить воїни з Академії Непростих приєдналися до нас, готуючись захищати королівську родину. Однак цей чоловік здавався мені знайомим. І хоча особисто я його не бачила, та син був повною копією свого батька. І це обличчя не раз снилося мені в кошмарах. Мої підозри підтвердив Зак.                                                                            

- Діду, ти що тут робиш? І навіщо ці всі демони? - спитав він. - Що ти взагалі задумав.                              

Так перед нами Даміан Оверлук, батько Натаніеля. І судячи з виразу обличчя він не прийшов з добрими намірами. Ще й ці демони не додавали впевненості. Я навіть боялася уявити, що зараз буде далі. Скоріш за все чергова битва. Оце так сімейка у Зака.                                                                           

- Заку, краще піди звідси, адже я не хотів би зашкодити тобі. В мене особистий рахунок лише з цією родиною. Тому краще тобі послухати. Я не хочу вбивати власного онука. Тим паче ти єдиний, хто в мене залишився. - та хлопець лише рішучіше взяв меч, показуючи, що він ніколи не збирається йти. - Ну що ж, нехай буде по твоєму. Хоча мені й шкода.                                                                                    

А тоді всі ці демони напали на нас. Я вже на автоматі почала відбивати усі удари. І я вкотре подякувала за свою підготовку, адже мені легше було захищати себе. Та й поряд зі мною були одні з найкращих воїнів, а Джейкоб найсильніший в магії. Тому не варто було боятися за своє життя. Хоча я навіть і не починала. Ми б обов'язково перемогли. Що і сталося, адже поступово демонів ставало все менше. Я бачила, що Зоріна просувається ближче до Даміана. Однак я сподівалася, що вона все ж не вб'є його, адже він просто старий, що вбитий горем. Не думаю, що тут якось причетний Легіон. Напевно інші теж поділяли цю думку, тому Зоріна його просто вдарила так, що він втратив свідомість...